Глава 18 Жизель

  Пропозиція Давида забрати мене біля входу не просто спантеличила, а ще і пристойно налякала. Одна справа бути фавориткою аудитора, який прийшов на перевірку на декілька тижнів, інша - бути записаною у коханки одруженого шефа-красунчика, за яким полюють всі вільні жінки фірми. Такого натиску пліток моя карма не витримає. Про наші минулі стосунки відомо тільки нам, не хотілося б, щоб це стало надбанням громадськості. До того ж Давид особа досить відома, як виявилося. 
   Повернувшись від Наталі, я все ж таки вирішила погуглити біографію мого скаженого шефа. В результаті - публічність колишнього коханця шокувала. За останні два роки активна діяльність в підтримку Збройних Сил, два благодійні проєкти по допомозі дітям, що залишилися без батьків, і будинкам пристарілих. В минулому році був номінований на премію «Людина року» в номінації «Менеджер року». Але більше статей в розділі світської хроніки. З офіційних інтерв’ю - пан директор зразковий сімʼянин - має прекрасну дружину і двох синів, справжній патріот - не залишив рідну Україну під час війни, хоч і має громадянство іншої країни (от і прояснилося питання, чому він з легкістю за кордон виїжджав). А ще - люблячий син, очолив фірму батька, коли той захворів, а згодом - і успадкував майно після смерті останнього в лютому цього року. У жовтій пресі - пара фотографій поруч з Владленою, декілька статей про розділену сімʼю і що такий привабливий бізнесмен довгий час залишається на самоті. Але такій інформації довіряти не варто, написати можна багато чого, тільки б рейтинг переглядів збільшити. А от на Владлену з Давидом в обіймах дивитися було неприємно. Тим паче, що вона сама прямо мені сказала про їх звʼязок.

  Ну, і Казанова ви, Давиде Сергійовичу.  Ще і моє життя публічним бажаєте зробити. А це вже ні. Мені тільки змагатися з двадцятирічною лялькою не вистачало. Цікаво, коли Владлена зʼявиться в «нашому» домі і спробує видряпати мені очі?

 Післясмак від такої дози інформації був дуже неприємний. Обіцяла ж собі про Нього і не думати, і нічого не дізнаватися. Треба було слова дотримати. А тепер навіть не знаю, як себе поводити. Здається, даремно я погодилася до Давида переїхати. Що, якщо і правда Владлена мене в його домі побачить? Буде скандально! Тому вирішую максимально Давида ігнорувати, без необхідності на очі йому не зʼявлятися і якось цей місяць дотягти. А там - перевірка закінчиться і ми розпрощаємося, а зараз треба бути максимально обережною. 
    До квартири їдемо мовчки. Пона і зарядний пристрій я знаходжу швидко, уважно переглядаю,  чи не забула ще щось. Вже жалкую, що одягла шпильки. Могла б по сходах спуститися, щоб тільки з ним в одному просторі не знаходитися.

   Здається, саме такими думками накликала на себе біду. Що саме сталося, я памʼятаю погано. Але  мені моментально  стало дуже важко дихати. Я і раніше мала дві фобії: боялася висоти і знаходитися одна в ліфті. Це не було критично, і при необхідності я і на колесі огляду могла з закритими очима прокататися, і в ліфті піднятися одна. Свідомість від цього не втрачала. Але останні декілька років страх посилився, і без нагальної потреби я долю з висотою і замкненим простором не випробовувала.

   Але те, що відбулося в момент нашого спуску до машини, мене вразило. Останнє, що я чітко памʼятаю, це очі Давида, який дивиться на мене з тривогою, а потім - темрява. Після цього памʼять видає часткові спогади і то, я не впевнена, що спогади, а не сни. Наприклад, що Давид мене Маленькою його знову називав - точно наснилося. Як опинилася в машині швидкої - теж не знаю. Але біля мене був лікар, який розповідав про мій стан Давиду.

- Знесилення на фоні стресу більш за все, тиск підвищений… - Почула я. - До кінця тижня випишу лікарняний. Головне лікування - спокій і відпочинок, ніяких емоційний навантажень, бажано - постільний режим. - Лікар передає якийсь рецепт Давиду, дозволяє їхати додому  і бажає швидкого одужання. На вулиці зустрічаю Алекса, який чекав біля шефового Порше.

- Привіт! Ти нас налякала! Я відвезу вас додому. - Говорить помічник.

- Потрібно заїхати до аптеки, взяти все по цьому списку. Жизель поки живе у мене. Завтра все поясню. Або післязавтра. Якщо мене не буде - принесеш документи на підпис додому. Ну, ти знаєш, що робити. - Якимось дуже рідним тоном спілкується Давид з Алексом, не кричить і не роздає вказівки, а просить. Чи то так здалося під дією заспокійливого, що мені вкололи?

   Я зовсім не чинила опір, коли Давид посадив мене на заднє сидіння, а сам сів поруч і обійняв. Я комфортно влаштувалася у нього на плечі. Сил майже не було, тіло було як ватне, хотілося їсти і спати. Напевне по дорозі я знову задрімала, бо отямилася у Давида на руках, він ніс мене на другий поверх свого пентхаусу.

- Я їсти хочу… - Говорю йому на вухо, обіймаючи за шию.

- Зараз поїси, але спочатку треба переодягтися.

- Я з тобою переодягатися не буду. - Злякано шепочу.

- Не хвилюйся, я Алекса покличу  - він допоможе. - Давид кладе мене на ліжко, а сам виходить з кімнати. Я лежу з закритими очима, думаю,  що хочу встати, але набратися сил не можу. Чую, що до кімнати хтось зайшов.

- Спляча красуня, давай ми з тобою роздягнемося, освіжишся в душі і тобі відразу стане краще. - Чую голос Алекса. При думці, що він почне мене роздягати - зʼявляється прилив енергії.

 - Я тебе зрозуміла. Я сама спробую. Ти тільки сиди біля ванної кімнати, якщо почуєш, що щось звалилося - спасай, то я впала… - Намагаюся шуткувати. - Знайди мені піжаму і халат! І… що я роблю в Давидовій спальні?

- Він сказав, що тобі тут буде зручніше. Посидь поки, я принесу речі переодягтися і потім підеш в душ.