Глава 16 Жизель

  Поспати мені довелося не довго. Спочатку крутилася, не могла заснути на новому місці. Насолоджувалася видом із вікна, та і прискорене серцебиття не давало можливості заспокоїтися! Потім дрімала, сон був неспокійним, тривожним. Коли почула звук повітряної тривоги, було пʼять ранку, а через десять хвилин уже і будильник пролунав. По своєму типажу - я сова! Мені важко рано вставати. Як ми любили шуткувати на колишній роботі: до дванадцятої - я не людина. Продуктивність моєї праці значно вища ввечері і навіть вночі. Я люблю довго не спати звечора і довго спати зранку. Зараз це неможливо. Тому почистивши зуби і зваривши собі кави - починаю готувати тирану сніданок і обід. Хай вибачає, але куховарити йому під кожен прийом їжі я не збираюся. Тому запасу борщу, котлет і тушкованої картоплі Давиду повинно вистачити до вихідних. Сумніваюся, що він саме на це розраховував. Але теоретично умови його я виконала: в холодильнику буде, що поснідати, пообідати і навіть повечеряти. А те, що це одне й те ж саме кожен день, зовсім не мої проблеми.

   Думаю, що мій сон був коротким і не дуже гарним ще і тому, що я забула Пона в старій квартирі. Це вперше з моменту повернення в Україну, я провела ніч без мого Пончика. Спати без нього виявилося дуже не комфортно. Більше повторювати не бажаю. Тому вирішую в обідню перерву зʼїздити на попередню квартиру. Заодно і зарядний пристрій пошукаю. Закінчивши з приготуванням їжі, маю ще добрих півтори години для себе. Йду в душ, сушу волосся, одягаюся і фарбуюся - все розмірено, без поспіху. Кімната неймовірно зручна і комфортна. Ще б двері в ванну у стіні прорубали, щоб в коридор виходити не довелося, взагалі б чудово було. Зустрічатися надовго з Давидом зранку бажання не було, тому максимально затягувала спуск на перший поверх. Коли до початку роботи залишалося двадцять хвилин - тягнути далі було неможливо.

  Перше, що впало в очі - як гарно він виглядає у ранковому сонячному світлі. Давид сидів за кухонним острівцем і снідав! Навіщо тоді столова, якщо нею не користуватися? - пролетіло в мене в голові, поки я спускалася. На ньому була біла сорочка і темно синій костюм: брюки і жилетка, піджак висів поруч на стільці. Відразу відчула нотки Blue seduction у повітрі. Гарний паразит, очей не відвести. Намагаюся не дивитися. Віддає мені ключі від квартири, пропонує-наказує підвезти, щоб забрати Пона. Чи то допомагає, чи то контролює - так і не зрозуміла. Але наша гра в «офіційність» продовжується. Відбій повітряної тривоги нагадує, що пора б вже поспішити на роботу. Погоджуюсь на пропозицію побути моїм таксистом, бажаю  гарного дня і виходжу з квартири.

***

   Ще навіть не дійшовши до офісу, я побачила Захара. Він стояв, і як виявилося, чекав на мене.

 - Доброго ранку! - Бере мою руку, цілує. - Приголомшливо виглядаєш. Я хвилювався, дуже. Після обіду ти зникла кудись. А твоє повідомлення про форс-мажор я взагалі не зрозумів. Тільки посилило тривогу. Ось стою, чекаю пояснень.

  - Доброго ранку, Захаре! Дякую за комплімент. В мене і справді вчора склалася непередбачувана ситуація… - Ми починаємо заходити в будівлю. - Я затопила сусідів у орендованій квартирі, довелося проморочитися там весь вечір, коли звільнилася - було вже дуже пізно тобі дзвонити!

  - Доброго ранку, Захаре Олеговичу, Жизель Дмитрівна! - Чую позаду і всіма клітинками відчуваю тепло Його тіла поруч себе. Захар вітається з директором за руку, я легенько киваю. Так ми всі разом і підходимо до ліфта. Перевіряючому, видно, немає ніякого діла до мого керівника, бо він стурбовано продовжує наш діалог:

  - Ти могла мені подзвонити! Я б допоміг! Де ти ночувала? Там можна жити? Думаю, що перший час не можна. Тобі потрібні гроші, щоб відшкодувати збитки? Я дам. І ти можеш поки зупинитися у мене. Маю вільну кімнату. Потрібно було подзвонити. Жінка не повинна вирішувати такі питання самостійно.

  - Захаре… Олеговичу, не хвилюйтеся! Все владналося. Я Вам пізніше поясню. - Дивлюся на зблідлого Давида. А що - не подобається пропозиція? Справжня, джентельменська. Не те що твоя, босе! Послухай, послухай, як повинен себе поводити справжній чоловік! Може навчишся чомусь.

  - Тоді пообідаємо разом? - Запитує Захар вже більш офіційно. Здається, що тільки зараз звернув на Давида увагу.

  - Сьогодні в обідню перерву я мушу відлучитися.

  - Тебе підвезти? Я машиною.

  -  Дякую за пропозицію. Але я змушена відмовити. - І майже пошепки додаю: - Пізніше поясню.

   - Тоді давай після роботи зустрінемось. Я запрошую. І відмову не прийму. - Ми вийшли з ліфта і рухаємося в напрямку наших кабінетів.

    «Гарного дня» - чую роздратоване від Давида і в його приймальню з гуркотом зачиняються двері. - Чого ж так нервувати, босе? Нервові клітини не відновлюються! А ще ж тільки ранок середи. Пів тижня попереду!

    Години через півтори до мого кабінету заглянув Алекс.

   - Привіт! Ти не знаєш, що це з Дейвом? Я бачив, ви разом прийшли. З самого ранку нервовий якийсь, розлючений.

   - Звідки ж мені знати? Ми біля ліфта зустрілися. Я нічого такого не помітила. Чемний був.

  - Та і часу у тебе на нього дивитися не було, бо з перевіряючим фліртувала? - Констатує Алекс.

  - Все ти знаєш! Ти що - відеонагляд установив у коридорі?

  - Чого це я? Служба безпеки! А ти що - камер не помічала? Тому будь обережнішою зі своїм Захаром. Бо Давид сьогодні побачив, як я переглядав ваше відео біля роботи, де твій шанувальник тобі ручку зранку  цілує, то багато наслухався і про тебе, і про Захара. Будь обережною, бо ще звільнить. А я не хочу втрачати тебе.