Глава 14 Жизель

    Коли зайшла до ванної кімнати - відображення у дзеркалі мене неприємно вразило. І це страхіття щойно стояло перед красунчиком-босом? Соромно! Не дивно, що він так зневажливо мені наказував. Мокрий халат, волосся розтріпане, макіяж розмазаний - точно безхатько. Я швидко прийняла душ і висушила волосся. Всі банні речі і брудний одяг помістила в пакет, отриманий від Давида.  Одягла улюблену чорну сукню, яку попередньо прихопила до ванної. Звичайно ніякого макіяжу на ніч. Хай дивиться на мене такою, як я є. Шпильки я свої вже заховала до валізи, залишила лакостовські кеди. Така собі дівчинка-тінейджер. Не дуже підходить для мого віку, але в домашніх умовах - це мій найулюбленіший образ. Чорних суконь в мене набереться з десяток, у комбінуванні з кедами чи кросівками і зі шкірянкою - найзручніший і найулюбленіший одяг. Поруч з Давидом - я знову мілкота. Відразу згадуються моменти в Варшаві, які я насильно витісняю з памʼяті.

  Забираємо всі речі, виходимо на вулицю. Мовчимо обоє. Всі дії на інтуїтивному рівні: він керує, я слідую. Підходимо до сучасного Land Rover темно коричневого кольору.  Стильно. Справді, в цього чоловіка є смак, і його вибір мені імпонує. Це вже не та синя девʼятка, на якій ми каталися в молодості. Справжня машина справжнього дорослого чоловіка. В салоні пахне шкірою і моїм улюбленим парфумом. На деякий час випадаю із реальності, поринаю у спогади. Приходжу до тями, коли помічаю, що ми рухаємося по вулиці, на якій розташований наш офіс. Він мене на роботу жити відвезе? Щось я замріялася. А проблема то реально відкрита. Вже майже девʼята, а я ще так і не визначилася, де буду ночувати. На питання Давид не відповідає, а в мене не так багато часу залишилося. До девʼятої я маю десь зупинитися і залишитися одна.  Ми заїжджаємо в підземний паркінг сучасного житлового комплексу, який знаходиться біля нашого офісу. Колись я була на даху цієї будівлі, ще раніше, коли будинок здався в експлуатацію, вихід на терасу був відкритий для відвідувачів. Вид з неї був прекрасний.

  Від спогадів мене відволік офіційно-діловий тон директора фірми, співробітником якої я є, по сумісництву ще і мого колишнього коханця та орендатора. Диктаторська промова цього …. чоловіка просто мене приголомшила. Я буду служницею, кухаркою, прибиральницею в його домі? А може ще і сексуальною іграшкою тобі стати? Готувати тобі? А що отруйна їжа може  бути  на твоїх тарілках - не боїшся? Чи що якось вночі на твоєму обличчі подушка опиниться, що після цього твоє нікчемненьке життя обірветься - не хвилює? Зовсім офонарів, бос недороблений? Всі ці і ще багато інших думок пролітали в моїй голові протягом  озвучки його пропозиції, але висловити всі їх вголос мене зупинили дві причини: Давид давав мені реальну можливість не залишитися ночувати Бог знає де - по-перше, і дуже малий запас часу - по-друге. Мені негайно потрібно опинитися десь наодинці в спокійному тихому місці. А на годиннику вже без пʼяти девʼять. Стримавши всі свої емоції - я просто вилітаю з його машини, а він не рухається з місця. Зовсім нахабство зашкалює?

   - Ми йдемо? Чи як? - З усією силою стукаю йому у вікно. В мене зовсім часу немає, а цей… баран  - сидить релаксує!

   Зайшовши в ліфт, Давид натиснув кнопку пентхаусу. Нормально так живе директор фірми. Прямо олігарх. Вартість квартири в такому будинку на верхньому поверсі доходить до двох мільйонів умовних одиниць. А на прибиральницю грошей немає? Парадокс просто.

  - В мене є одна умова… - Говорю своєму мучителю, поки їдемо в ліфті.

   - Слухаю! - Відповідає.

  - Кожен день з понеділка по пʼятницю з девʼятої до одинадцятої вечора - мій особистий час, коли Ви, Давиде Сергійовичу, мене не тривожите.

  - Якщо Ви будете все встигати, то я не заперечую!

 - От і добре! Де моя кімната? Цей час почався! - Показую йому на годинник. Вже було десять хвилин на десяту. - І сьогодні будній день.

***

   Квартира у Давида справді була чудовою. Спершу її розгледіти в мене не було часу. Але вийшовши зі своєї кімнати через дві години - я могла спокійно ознайомитися з моїм новим «домом». На другому поверсі дворівневого пентхаусу знаходилися спальні кімнати. Судячи з усього, їх тут було три. Великий квадратний коридор розділяв поверх на дві частини: між ними величезне панорамне вікно від полу до стелі.  Диванчик зі столиком. Вид на місто - неймовірний. Нічний Київ - одна з найпрекрасніших і найулюбленіших речей у моєму житті. З одного боку були лише одні двері. З іншого - їх було три. За однією з них і знаходилася моя кімната. Поруч з нею - ванна з туалетом. Від такого планування я відвикла. Набагато зручніше, коли ванна знаходиться безпосередньо в спальні. Не люблю, коли доводиться виходити в загальний коридор. Але вибирати не доводиться. З іншого боку від ванної - теж була ще одна спальня. Навпроти, там  де тільки одні двері - кімната Давида. Це єдине, що я встигла дізнатися, коли він супроводжував мене до мого нового місця проживання.       

  Ознайомившись з другим поверхом, я спустилася вниз. Було тихо і темно. Тільки прозоре вікно на всю стіну пропускало  світло нічного міста. Я дуже боюся висоти, але зараз - просто дух захоплює. Така краса нагадала неймовірний вид з вежі CN Tower*. Думки відразу з реальності потрапляють у світ романтики і мрій. Величезна вітальня, зона кінотеатру, столова і кухня - це все було одним простором поділеним візуально на зони. В дальньому кінці були туалетна кімната, душова і пральня, гардеробна та господарське приміщення. Давида нігде не було. На жовто-блакитному годиннику, зробленому з епоксидної смоли у формі карти України, було пʼятнадцять хвилин на дванадцяту. Цей атрибут мене змусив посміхнутися: такий самий годинник висів у моєму колишньому будинку за кордоном. Хоч вже було досить пізно - мені доведеться поговорити з господарем.