Глава 12 Жизель

  Дорога до квартири була дійсно в дуже напруженому, нервовому стані. Я їхала в таксі, паралельно намагалася подзвонити Данилу і Вірі теж, жоден мені не відповів. Які можуть бути наслідки для мене після того, що я наробила, намагалася  звізуалізувати : або витратити всі заощадження на ремонт і не розмитнити машину, або розмитнити машину і відразу її продати: все залежатиме від хазяїна і міри пошкоджень! А пошкоджень може бути багато! І навіть дуже! Наповнити раковину заставлену чашкою - справа пари хвилин, а після цього вся вода  - по кухні, коридору. Дякую собі, що хоч закрила прохід до кімнати! Але лило не одну годину, могло і в кімнату просочитися, і в ванну! Сподіваюсь, до балкону не дійшло, він трішки вище рівня кухні.

 Ремонт в квартирі був новий, сучасний і дизайнерський! Досить незвичний! Кухню і коридор відділяли від основної кімнати розсувні двері від стіни до балкону! Зазвичай я залишала їх складеними, тому виникало відчуття, що кухня і кімната це одне приміщення! А ще мені подобалося, що така ж система стояла і для балкону, який проходив теж через всю кімнату і кухню! За бажання, можна було так скласти двері, що вся квартира (за виключенням ванної) перетворювалася на одну велику студію з лоджією. Яким чином я сьогодні все закрила - навіть не здогадуюся, але нервувала зранку дуже, так дуже, що за одно і злив у раковині чашкою теж заставила. Це я вже чітко згадала! Коли я відчинила двері - мої побоювання навіть віддалено не наближалися до дійсності. В коридорі просто таки стояла вода. Двері в кімнату так і були закриті. Світло ввімкнене.

    - Є хто?  - запитую, завмираючи.

   - Ах, чи є хто? Є, є! Проходьте! Будемо знайомитися! - Чую відповідь і вже зовсім забуваю, чому я сюди так поспішала. В дверній кухонній рамі стояв Давид: з відром і ганчіркою в руках, злий і… мокрий. Я ще не усвідомила,  що саме відбулося, але мій гнів від його присутності в моєму домі вже виливався на нього. Я допитувалася, що він робить в моєму житлі, так і не звертаючи уваги на підказки логіки. Звичайно, я не памʼятала, де саме була квартира його бабусі, але вікна теж виходили на вулицю Довженка, і будинок точно той. Ні підʼїзд, ні її номер я не згадала б, але ймовірність, що це - та сама квартира, була велика. Звичайно раніше вона була простою, а зараз сучасною, однак Давид з певними «поясненнями» все ж таки повернув мене в реальність. Це Його Та Сама квартира, яку я - затопила. Прямо - бумеранг долі, нічого не скажеш. Від напруги я починаю сміятися, істерично, особливо, коли він звільнити пригрозив.

   Я хоч і дуже винна і в безвихідній ситуації, але краще залишуся без грошей, ніж дозволю йому мною керувати. Для цього він має Владлену! Та, напевне, всі забаганки виконує, з погляду бажання «хазяїна» розуміє. Але я йому не прислуга.

   - Тобі смішно? Дійсно? - Аж гарчить, щелепи його судомить, а я не можу заспокоїтись.

    - Дуже! - Регочу невгамовно, але сміх починає бути вже істеричним. Перший шок проходить. Розумні думки повертаються  до голови і майбутня перспектива в одну хвилину залишитися без житла, роботи, машини і грошей вгамовує мою гордість

    Ми зараз на емоціях. Зіниці в обох чорні, градус злості перевищує всі допустимі норми. Але ситуація критична. Воду і справді треба швидко прибирати. Добре, що взуття на шпильці має платформу, тільки тому я не потонула в тому болоті, в якому стояла. Знімаю туфлі, ставлю на підставку. Шкода таку красу, якщо розмокнуть. Стискаю зуби, вгамовую гонор:

  -  Чим витирати?

 - У ванній пошукай! - Чую у відповідь. От баран! Ну, нічого. Ми ще побачимо, хто переможе у цьому двобої.

 У ванній я переодягаюся в халат, брюки вже промокли, шкода. Знаходжу якусь футболку в пранні. Вона не дуже старенька, але це єдине, що зараз доступне. Починаю в коридорі вимочувати воду. В бік кухні намагаюся не рухатися, із за кутка не висуватися.

    Від однієї думки, що ми знову в цій квартирі разом - стає важко дихати. Я вже починаю розуміти масштаб катастрофи, що наробила. Від цього мене трясе, але ще більше адреналіну від злості. По-перше, від того, що я не звернула увагу, коли знімала квартиру, що це той самий будинок. Якось ця думка проскочила, звісно ж. Але, оскільки я пообіцяла собі, що більше не буду думати про Давида, відразу її заховала в далекі кутки памʼяті. А даремно, як виявилося.

 Я сподівалася, що наша варшавська історія залишилася в минулому за межами країни. Проте - ось вже два дні моє безжалісне минуле просто таки мене накриває новими враженнями. Мало того, що я спромоглася влаштуватися на фірму, якою керує Давид, мало того, що мені доводиться кожного дня бачити і його, і його коханку, то тепер ще виявляється, що і житло я в нього орендую! Все? Нічого не забула? Ой, як же не забула: я ж ще залила водою всю його квартиру і тепер сама в боргах буду плавати!

    По-друге, я зла від тих збігів, що на мене навалилися. І що Давид поводить себе так, ніби я йому винна. Я вже, звичайно, в боргу перед ним, але мене така розстановка справ зовсім не влаштовує. Ну, (і куди подінешся від себе?) мене просто бісить, що я знову поруч з чоловіком, від якого в мене зупиняється серце.

 Ці хаотичні думки пробігали в моїй голові під час  інтенсивного прибирання коридору і ванної кімнати. Думати про те, що мене чекає розмова з Давидом, я боялася!

   Прибирання було довгим і відокремленим, але чим далі, тим більше мене хвилювало питання: що там - за зачиненими дверима? Чи дійшла вода до основної кімнати? Від цього багато залежало. Нарешті вода була вимочена і мені все ж довелося вийти в напрямку кухні.