Глава 11 Давид

    Перший робочий день мені дався важко.  Жизель в якості колеги якось зовсім не вписувалася в шаблон мого життя.  Такий чи то збіг обставин, чи примха долі, але факт залишається фактом: треба навчитися з цим жити. Аудит рано чи пізно закінчиться, Захар теж із нашого робочого процесу вивітриться, а от моя «давня знайома» буде поруч увесь час. Навіть дуже поруч. Те, що кабінет Жизель буде на постійній основі біля моєї приймальні, я вирішив якось само собою. Інтуїтивно, чи що! Але ця думка мені подобається все більше і більше. Нехай дуже не розслаблюється - я винен їй за «ранкову варшавську покоївку». «Влаштувалася до мене на роботу, люба, то будемо працювати - і разом, і поруч.»

   Дійсно стомився я, оскільки відразу, коли повернувся з роботи, заснув на добрих три години. Після пробудження побачив пропущений від фінансового. Дивно, він мені ніколи не дзвонив в особистий час. Ну, ніби не дуже пізно, треба перенабрати, дізнатися, що сталося.

- Германе Станіславовичу, доброго вечора! Вибачте, не чув вашого дзвінка, перепрошую, що майже вночі - заснув! - Сміюся в трубку.

- Давиде, дякую, що набрав! - Ну і голос, ледве розібрати, що говорить.

- Щось відчуваю, що здоров’ячко Ваше не дуже? - Стурбовано запитую я.

 - Ти уявляєш - запалення!? Я що? Я хворів останній раз ще в тридцять! Двадцять років пройшло. А тут погода така гарна, весна, шашлик, сонечко світить, озерце таке тепленьке. Коротше - відкрив сезон..

 - Германе Станіславовичу, відчуваю, що за гарними вихідними наблизився не менш гарний лікарняний!

 - У лікарню поклали, уявляєш? Наче дівчисько якесь! І не відпускають!

 - Правильно роблять! А Ви там не нервуйте, а відпочивайте і лікуйтесь!

 - Ну, у мене варіантів інших немає. Але я ось чого дзвонив. У нас же завтра нарада в області. Я вже сказав Владлені, що вона поїде. Але тут справа така… не могли б ви її взяти із собою? У неї проблеми з машиною! - «Угу, так я і повірю, що вона вже два тижні без машини їздить, транспортом громадським. Господи, за що ж мені таке покарання?»

 - Добре, я заберу її завтра з собою.

 - То я дам їй Ваш номер?

 - Номер? Навіщо їй мій номер? Скажіть їй, що я буду  біля її підʼїзду о восьмій. І адресу скиньте мені, будь ласка. Дякую.

   Розпрощавшись з Германом, я дуже сподівався, що він не дасть мій телефон своїй помічниці. Не хочу змінювати його вчетверте! Ця дівчина дуже наполеглива. Не знаю в кого, але дізнається мій контакт і починається атака: дзвінки, повідомлення цілодобово. Коли блокую - пише і дзвонить з інших номерів. Цього разу я категорично заборонив давати мій особистий телефон будь-кому. Серед знаючих тільки Борис з Наталею, Алекс і ось Герман. А треба було йому не говорити. Тепер точно та Влада пронюхає.

  Я вже думав серйозно поговорити з цією дівчиною. Якщо не дійде, то пригрозити звільненням, чи що? Але вона дивна: така що і не зрозуміє, а якщо все ж зрозуміє, ще сексуальні домагання вигадає, з неї буде. Таких краще просто тримати на відстані. Але завтра доведеться провести з нею цілих пів дня!

***

   Перша половина дня і дійсно була важка. (Правда, мені так здавалося, бо я ще другу не прожив!). Владлена весь день від мене не відходила, щось постійно розказуючи, сміючись і фліртуючи. Я її категорично не слухав, ввічливо кивав, від відповідей на провокаційні питання - ухилявся, і лише подумки молився, щоб ця поїздка нарешті закінчилася.

  Але, повернувшись до офісу, біля прохідної на мене чекав сюрприз. «Квіти Він Їй замовив! Джентельмен.» А Жизель прямо зовсім не проти, я дивлюся. Щаслива, посміхається, тішиться і дякує. Вітається так, ніби ніколи мене оголеного не бачила,  і взагалі - тільки вчора зі мною познайомилася. То Ви, пані помічник головного бухгалтера, погратися вирішили? Ну, що ж! Я правила гри добре знаю! Буде Вам нова історія із чистого аркуша!

   Я по своїй суті людина добра, незлопамʼятна, проте консервативна і справедлива. Якщо Жизель хочеться своє особисте життя влаштувати у робочий час - то нічого у неї не вийде! Я вже добре постараюся! Найбільше в цій всій ситуації мене бентежило те, що я не міг зосередитися і працювати нормально. За час моєї відсутності назбиралась добра гора справ, які потребували уваги і концентрації. А сконцентруватися у мене виходило тільки на думках про Жизель і про її поведінку .

    Добре, що телефонний дзвінок повернув мене із забуття. Телефонувала, як не дивно, моя сусідка знизу, пані Галина. Я цю жіночку памʼятаю ще з дитинства: вона смажила дуже смачні пиріжки і пригощала нас з бабусею. Ми завжди підтримували звʼязок і я навіть допоміг їй в деяких питання ремонту, який вона робила в той час, що і я.

- Алло! Доброго дня!

- Давиде, ти впевнений, що доброго?

- Не зрозумів? Галино Іванівно, що сталося?

- Пробач, синку, а сталося те, що в мене зі стелі капає в трьох місцях: і в залі, і в коридорі, а на кухні - просто дощ іде!

- Не зрозумів… - Довго до мене доходить.

- Давиде, що ти не зрозумів? Плаваємо ми! Твоя квартира топить мою! Нашим ремонтам прийшов кінець!!! - Намагається розʼяснити мені, телепню, сусідка. - Я попросила перекрити воду на весь стояк, але зараз з робіт почнуть повертатися, галасу буде! Їдь швиденько, бо біда!

 Я прощаюся з Галиною вже на бігу! Згадую, де ключі від бабусиної квартири і від мого Land Rover. Поки піднімаюся до пентхаусу, щоб їх взяти, телефоную моєму «прекрасному ріелтору». А він ще і слухавку не піднімає! З третього разу лиш додзвонився!