Глава 10 Жизель

  -  Привіт! - Я ледь голову собі не розбила об стіл, так здригнулася від звуку.

 - Ти мене калікою і заїкою зробиш, Алексе! - Він допомагає мені встати з підлоги біля робочого столу перевіряючих. - Що ти тут робиш о сьомій ранку?

 - Та от подумав, що дехто прийде на роботу раніше, щоб документи перенести.  І,  дивлюся, не помилився.

 - Зробив висновок, коли вчора перелік не отримав? - Запитую.

 -  Розумна… за це особливо поважаю! Тому і прийшов допомогти. Заодно і поговоримо… - Алекс посміхається.  Гарна в нього усмішка, щира. З такою людиною приємно проводити час.

  Завдяки Алексу всі документи були перенесені, і розкладені у хронологічній послідовності. Ми навіть встигли випити кави до початку робочого дня. Добре Алекс попередив, що головного не буде в першій половині, то не страшно поверхом ходити.

 Стосовно Давида я прийняла рішення: сама звільнятися не буду, ігнорувати - теж, просто зроблю вигляд, що ми щойно познайомилися. Адже про наше спільне минуле тільки ми і знаємо. Сумніваюся, що він розказуватиме всім, що має біля робочого місця ще одну, правда колишню, але коханку.

  Щодо Захара - теж було рішення. З чого я взяла, що він бажає зі мною спати? Коли ми востаннє бачилися, я була молодим веселим дівчиськом, чого зараз про мене не скажеш. Просто йому приємно зустріти давню знайому. І він цього не приховує. Але це не є причиною підозрювати його в сексуальних домаганнях. Поки нічого «за межею» він не зробив.

  Розібравшись з цим усім, виявилося, що і проблем то взагалі немає. Робочий процес, перевірка, колеги і аудитори. Все нормально. Захар відрекомендував мені своїх співробітників: це були дві жіночки середнього віку. Було видно, що живе спілкування їм дається важко, а от з цифрами вони розквітають. Я їх розумію. Сама свою роботу люблю. Тому отримавши останні побажання, залишаю їхній кабінет. Правда, Захар встиг мені нашепотіти, що запрошує мене на обід.

***

  З обідньої перерви ми повернулися трохи із запізненням. Тому я вирішила зайти до канцелярії, яка розташовувалася на першому поверсі, та забрати пошту. Захар чекав мене біля ліфта. Тримаючи кореспонденцію для бухгалтерії, я вже було наближалася до нього, проте шум на прохідній перехопив мою увагу.

   І було чого, скажу я вам. Біля турнікету стояв молодий хлопець з величезним оберемком жовтих троянд. Згідно галасу, його не пропускали доставити квіти:

 - Я не можу їх залишити. Це сюрприз! Мені потрібно передати букет особисто в руки! Така інструкція!

 - А в мене інструкція - не пропускати нікого без перепустки. - Парирував охоронець.

  В цей час у розмову включається співрозмовник номер три, якого я відразу не помітила, зачарована квітами.

  - Можливо, можна просто викликати співробітницю сюди і ви виконаєте своє завдання? Для кого ця краса? - Запитує Давид, поруч біля якого притискається… Владлена. «Ось воно як? І звідки ж це ми такі щасливі?» - промовляю подумки, розуміючи, що починаю злитися.  Але наступна фраза мене шокувала, а непідробний гнів викликала вже на обличчі мого так званого директора:

- Державіна Жизель! Зможете покликати? - Курʼєр звертається до охоронця. Але тут до вистави приєднується Захар:

- Жизель тут! - Зло поглядає на доставщика і вже тихіше шипить, - Ви мали зробити доставку ще зранку! Що це за сервіс?

 - У найближчому відділенні не знайшлося потрібної кількості, довелося чекати, поки привезуть з іншого кінця міста! Ми приносимо свої вибачення. - Але Захар вже не слухає, він бере троянди і віддає їх мені.

  - Вирішив привітати Тебе з поверненням, якому я дуже радий!

 - Дякую! Мої улюблені! Приємно, що памʼятаєш! - Граю щасливу володарку на публіку. А публіка реагує! Ой, як реагує - іскрами вогні в очах літають: у Владлени - від заздрощів, а у Давида - від злості.  - Доброго дня, Давиде Сергійовичу, Владлено! Піднімемося сходами? - Це вже я до Захара, посміхаючись. Ну, що сказати? В мені живе актриса. Хоч зараз до Голлівуду - головні ролі грати.

    Звичайно ж я не зловтішалася. Просто таким чином намагалася перекрити той осад, який залишився після побаченого. Я розуміла, що одна справа домовитися з собою, інша - коли серце живе окремим життям. Воно ніколи не було спокійним у присутності Давида, а зараз - коли поруч з ним інша жінка, воно розривалося.

  Квіти від Захара були приємним сюрпризом. Але сказати, що викликали зашквальні емоції - ні. Це композиція дорогих великих троянд (кількісно напевне десятків зо пʼять), але для мене - це просто букет. Думаю, якби їх надіслав директор - я б відключилася. Він ніколи не дарував мені квіти. А зараз… навіть не знаю, як пояснити. Який позитив приніс у моє життя цей «бажаний для багатьох» витвір флористичного мистецтва? Приємний аромат. Все. Може дати дівчаткам нашим з ним пофотографуватися для сторіс? Ну, щоб хоч якась користь…

   Думаю, тільки з віком жінка починає розуміти значення квітів. І що вони - не про кількість, і не про датовість, і не про вартість. Вони - про післясмак. Ось дивишся ти на одну троянду, чи на оберемок польових ромашок, чи на орхідею в горщику, неважливо, ти певний час асоціюєш квіти з людиною. Зазвичай важливою для тебе людиною. Небажані квіти залишаються на роботі, передаровуються подрузі або летять у смітник. А бажані - приносять радість, змушують посміхатися, зачаровують ароматом. З ними не хочеться робити селфі і викладати в соцмережах. Вони, як щастя: тихе і належить тільки тобі.