Глава 6 Давид

    Подорожуючи потягом з Яремчі, я багато думав. Цей тиждень, що я провів на Західній Україні, мене і справді перезавантажив. Тепер я чітко усвідомлював, як жити далі. В першу чергу я розібрався зі своїми почуттями до Жизель. Те, що сталося у Варшаві, збіг, випадковість, пристрасть, що межує з божевіллям. Таке трапляється рідко. Люди, у яких була незакінчена історія, притягуються як магніти. Стосунки, що тривали пʼятнадцять років, нарешті дійшли до логічного завершення. Ніч, що могла бути початком, стала фінальною крапкою, яку поставила сама Жизель. Напевне вона мала на те підстави. Якою була причина її втечі - для мене залишиться таємницею. Думаю, вона теж ставила собі подібні питання після нашої ночі ще в студентські роки. Зробимо висновок, що рахунок - один один. Немає ні переможців, ні переможених. Ця історія фінішувала. Перегортаємо сторінку. Живемо далі. Сумніваюсь, що такі збіги бувають часто, тому найближчим часом можна розслабитися.

  Вирішивши з Жизель, хоча б із причини її повної відсутності в моєму житті, треба поставити інше питання. Чи збираюсь я заводити нові стосунки? Я ще досить молодий здоровий чоловік, у якого є потреби і бажання.  Біда в іншому. Я дуже консервативний. А ще за довгий час у шлюбі, навички Казанови добре так розгубив. Треба буде поспілкуватися тісніше з Данилом. Цей точно досвідом поділиться і майстер-клас проведе. Ми знайомі з ним два роки, разом грали у футбол на вихідних. Він веселий і розкутий, завжди оточений красивими жінками, майже постійно новими. За час війни і віддаленості від сімʼї ми з Данилом навіть здружилися, чи що? Саме він мені зараз потрібен, щоб повернутися у русло незалежного холостяка. Правда за період моєї відпустки, отримав від нього два повідомлення (телефон я відключив, тільки ввечері перевіряв, чи не дзвонив хтось важливий). В першому він рапортував, що поселив гарну жіночку без дітей, тварин і квітів. Що вона мила і порядна. І хороша знайома його знайомої. Наступне повідомлення написав просто декілька хвилин назад. Сповістив, що у нього особистий long weekend*, починаючи з сьогоднішнього вечора. Що він їде за місто і повернеться не раніше понеділка. Тому всі наші незавершені справи з договором оренди вирішимо на наступному тижні. В мене промайнула думка, що моя квартира допомогла йому знайти супутницю для такої втечі. Але йому я її не висловив. Просто побажав гарного відпочинку.

    Спробував ще уявити, яку дівчину чи то жінку я бачу поруч із собою. Але підступна памʼять викидала тільки еротичні картинки із варшавської ночі.  Таке підсвідоме бентеження мене не влаштовувало, тому цю тему я вирішив поки не піднімати. Спочатку закінчимо з перевіркою, а там і про особисте життя можна буде подумати.

***

   Наступного дня захотілося трохи покататися містом, погода прекрасна, нічого вдома сидіти останні дні відпустки. Татова Порше була б не поганою супутницею в підтримці цієї ідеї, але я все нігде не міг знайти ключі від неї. А потім згадав, що ще перед подорожжю до Австралії на ній їздив, і більш за все залишив їх десь в кабінеті. Подзвонив на роботу:

  - Приймальня Дорошенко Давида, чим можу вам допомогти? - Відповів мені приємний чоловічий голос секретаря Алекса.  Алекс був молодим хлопцем двадцяти пʼяти років, з красивою зовнішністю і нетрадиційною орієнтацією. Він теж був у відпустці за моєї відсутності, правда його відпочинок закінчився ще вчора. Тому і не дивно, що він вже на роботі.

   - Допоможи мені знайти ключі від Порше! - Кажу я у відповідь, посміхаючись.

   - Дейв! Перевіряєш мене, так? На роботі я вже, на ро-бо-ті! У нас тут новин! Словами не передати! Скучив за тобою! Досить відпочивати, повертайся вже! Як ти? Відійшов від перельоту? Як там дружина, хлопці? Я зробив нове тату. Але тобі - не покажу! - Гигоче Алекс. Чути, що радий моєму дзвінку.

   Прийшов він на цю посаду разом зі мною. Не хотів нервувати дружину жінками поруч, тому і взяв в секретарі чоловіка. Та і взагалі, якось так склалося, що на всьому керівному поверсі жодної жінки і не було. Наталю я просив до нас переселитися, але вона наполягла, що буде «зі своїми». Керівника фінансового відділу, я теж залишив поруч з бухгалтерію. По-перше, щоб не подумали, що дискриміную єдину жінку керівної посади, а по-друге, його помічницю Владлену на таку близьку відстань до себе допускати було не можна.  От і стояли у мене на поверсі порожні кабінети. Іноді там проводили зустрічі. А тепер подумую, може туди перевіряючих посадити?

  - Привіт, Алексе! Теж радий тебе чути! Допомога потрібна! Можеш перевірити там ключі від Порше нігде не лежать?

    - Звісно ж лежать! Вже в мене у сейфі лежать. Ти б ще їх у ліфті повісив. Катайтеся хто-завгодно на моїй дорогущій машині! - Незадоволено бурчить. - Тобі що їх принести?

     - Ні, не потрібно. А Наталя на місці?

     - Бачив пів години назад!

  - Тоді попроси її зайти до мене через пʼятнадцять хвилин, по ключі сам прийду, за одно і на нове тату твоє гляну. - Говорю Алексу і відключаюся. 

     Беру чашку-подарунок секретарю, він їх збирає, цього разу з написом Катар. А вже хвилин за сім стою в ліфті нашого офісного приміщення. Поки я натиснув четвертий поверх і двері ліфта почали зачинятися, якийсь незнайомо знайомий силует спустився сходами і попрямував до мене спиною у напрямку виходу. Мене як струмом вдарило від такого déjà vu *. Однак я заспокоїв себе, що просто занадто багато думав вчора під час поїздки, от і ввижається всяка нісенітниця. Та і взагалі, звідки Їй тут взятися?  І згадувати про неї - табу! Це ж вже вирішено!