Глава 2 Давид

       Мене збуджують прекрасні сновидіння. Ось я цілую вродливу жінку. Вона вся в моєму полоні, чи то я в її? Ми як ціле, дві частинки, що доповнюють один одного, збираємося в красивий пазл. Її тіло належить мені і я не хочу прокидатися…

   Зі світу Морфею мене нахабно викидає скажений крик. Він був настільки голосним, що вуха мені заклало навіть більше,  ніж при посадці літака. Ось тепер я нічого не чую. Але, на жаль, все бачу. Переді мною стоїть дівчина у формі покоївки і щось, напевно, швидко говорить.

    - «Твою ж матір, я мав секс з прибиральницею!» - промовляю вголос, але себе так досі і не чую. - «Or… are you a stripper, were there role-playing games?»*, -  запитую з надією. Проте в мене вже летить щітка для видалення пилу. А дівчина влучна, ще б пару сантиметрів, і втрапила б у предмет моєї гордості! Саме в цю мить  я повертаюся в реальність: на годиннику, що стоїть навпроти ліжка на столі, 8:05, я абсолютно голий лежу на цьому самому ліжку, підіпхавши  під себе всю ковдру, одяг безладно розкиданий по кімнаті, ця навіжена кричить щось про порожній номер. І до всього цього хаосу, я згадую про Жизель. Чи то мені наснилось? Ні. Вона була зі мною цієї ночі і кудись безслідно пропала.

    -  «Дідько, краще б я переспав з покоївкою!»

   На зʼясування обставин, що тут відбувається, було витрачено певну кількість часу. Зрештою мені вдалося одягтися,  і я був безсоромно виставлений за двері! Дякую, що хоч не голий. Правда я дізнався, що гостя, зареєстрована тут, зранку виїхала і не попередила персонал, що в номері ще хтось відпочиває. От тому його і прийшли прибирати так рано, що зрештою завдало учасникам недавньої сцени не малої психологічної травми.

   Таким злим я вже давно не був! Та що вона собі думає? Так помститися захотіла? От негідниця. В кінці кінців, йду до свого номеру і сплю ще пару годин. Прокинувшись об 11, я ледве сповзаю з ліжка. Приймаю душ, закидаю своє майно до сумки, та прямую здавати номер. Мені ж ще 12 годин їхати і то, якщо дуже пощастить на кордоні. Максимальне задоволення, що вчора наповнювало все тіло й душу, перетворюється на таке ж по силі роздратування. Весело починається вільне життя, нічого не скажеш. Убережи Всевишній, потрапити Жизель мені хоча б ще раз на очі! Я їй компенсую «мою ранкову покоївку» з лишком.

      Після нереально чудової ночі і такого дурного ранку, дивно, що мою переповнену голову відвідують ще тверезі думки. Сівши в машину, дзвоню Борису Тимофійовичу, прошу виїхати в напрямку Луцька, розуміючи, що після таких подій, сам до Києва не доїду. Він чоловік розумний, все зважив правильно. І вже о восьмій вечора, Артем, його водій, передав мені Бориса з машини в машину. Артему дозволили залишитися ночувати в Луцьку, завтра повернеться, а самі поїхали далі до столиці.

   Чекаючи на них, трохи відпочив і підкріпився, тому вирішили, що пару годин ще проїду сам, поки остаточно не стемніє. Спочатку говорили про справи, потім почали про особисте. За останні два роки ми дуже зблизилися. Насправді Борис Тимофійович залишився єдиною близькою мені людиною на цьому континенті. Він був на два роки молодшим за мого тата,  вони виросли в одному дворі, все життя пройшли пліч-о-пліч. Борис ніколи не був одружений, завжди ставився до мене, як до сина. Не дивно, що зараз він мені був найріднішим. Саме вони з мамою ніколи не підтримували ідею моєї еміграції, в цьому була їхня солідарна опозиція до думки батька. Іноді мені здавалося, що Тимофійович був таємно закоханий у маму, тому так і не одружився. Що сказати, вона була незвичайною жінкою. І старшою за тата на пʼять років. Може тому померла раніше за них. Смерть мами ще більше зблизила друзів. А зараз я залишився єдиною сімʼє Бориса Тимофійовича.

   Яна йому, як і мамі, теж не дуже подобалася. Напевне все ж через ту далеку Австралію.

  - «І онуків на старості не погледіти!», - бувало зітхав він зі смутком.

   Тому  питання, яке він поставив, дивлячись мені на руку, не дуже мене здивувало:

  - «А ти що, не розлучився?», - похмуро киває на обручку на моєму безіменному пальці.

   Я й забув вже про неї. Стільки років, зразковий сімʼянин, носив весь час шлюбу не знімаючи. Я розумів, що вона вже нічого не варта, але зняти її виявилося важче, ніж навіть розлучитися. Чи то я поповнів, чи водою налився, але, як я не намагався позбутися її під час подорожі, так нічого і не вийшло. Вирішив, вже по приїзді цю проблему розвʼязати. Заспокоївши Бориса, що я вже абсолютно вільний, і ні до якої Австралії не полечу більше, показавши, де дозвіл на поїздки під час комендантської години, я пересів на пасажирське сидіння і провалився в глибокий сон.

• - «Чи ти стриптизерка, були рольові ігри?»