ПОДВІЙНЕ ПОБАЧЕННЯ

 «Спогади завжди супроводжують будь-які стосунки» Давид

     Це було дуже давно. Ми з другом були студентами одного київського університету. Я жив у квартирі своєї бабусі, Максим - у гуртожитку. На той час ми були представниками, так би мовити, «золотої молоді». Батьки щедро видавали нам кошти на проживання в столиці, та ми і самі до третього року в університеті вже зрозуміли, як можна заробляти. Мій друг дуже вміло умів дістати і продати деякі «заборонені речі», паралельно і про «наше  задоволення» теж не забував. Звичкою це не було, але життя було цікаве і різноманітне. Коли тобі двадцять, ти зовсім не думаєш про наслідки. Хоч я досить закрита і спокійна людина, з тих, хто в майбутньому стають гарними чоловіками. Але серйозних стосунків ніколи не прагнув. Розважався з друзями за компанію. Все,  як у всіх.

   Того жовтневого ранку, з величезним небажанням я все ж таки пішов на лекції. Моя спеціальність була найменш затребувана. Прохідний бал для вступу був найнижчий. Взагалі-то мене не дуже і питали. Тато запропонував, я не заперечував. Максим тут же, от і добре. Дивно, що взагалі на пари ходив. Цього року нашу найменшу групу включили до потоку другого курсу престижної спеціальності. Багато лекцій проходило разом. Ось і сьогодні, сівши на останню парту зі своїм одногрупником, щоб добре посміятися, амфітеатр почали заповнювати «розумні університету цього». Яким же було моє здивування, коли серед усіх цих студентів я побачив її!

  У цьому році Макс вибив собі місце в кращому гуртожитку.  Можна навіть сказати - в найкращому. Оскільки топом місцевих був гуртожиток для викладачів і супер студентів, зручний, сучасний, але дуже нудний і правильний. В ньому не погуляєш. Тому він поселився не «в першому», а в «бізнес класі». Де і алкоголь безкоштовний, і умови нормальні (все ж виснажив переліт, навіть іронія в спогадах з присмаком авіаподорожей).

   Як це завжди буває в молоді роки, в місцях скупчення великої кількості студентів, нові знайомства зʼявляються майже щодня. От і вчорашній вечір не став винятком для розширення кола друзів. По великому збігу обставин, новий гуртожиток Максима був досить недалеко від квартири моєї бабусі. І тому, коли мій друг зателефонував мені  о восьмій вечора, і сказав зараз же рушати до нього, я здивувався, але попрямував до машини.

  Підʼїхавши, відразу зрозумів, чому Максик так наполегливо мене кликав. По колу біля входу стояли лавки, на них відпочивали веселі студенти. Максима я знайшов в темненькому куточку з двома дівчатами. Поруч з ним стояла симпатична брюнетка, яка захоплено щось розповідала. Коли я підійшов ближче, вона повернулася на своє місце біля друга, напевне,  злякавшись, щоб я його не зайняв. На мене дивилося красиве обличчя з ідеальним макіяжем в декілька шарів, стильно одягнена, з довгим кудрявим волоссям, середнього зросту, худорлява, ще трохи висоти - і можна на подіум. Я таких знав багато. Вони здавали сесію на відмінно, але якимось зовсім незрозумілим  чином. Бог дав їм вроду та заможніх батьків. Прямо,  як про нас із Максом.

  Але, як в будь-якій історії,  є і негативні герої. Не те, щоб сусідка Насті (так представив свою співрозмовницю Максим), була потворою, але дуже далекою від сучасного ідеалу краси. Кругле обличчя, невеликі очі, звичайний рот, мінімум макіяжу, коротко обрізане волосся, пофарбоване в якийсь дивний коричнево-рудий колір, досить простий одяг. Що сказати: контрастненько - на фоні подружки.

  «І це створіння мені доведеться розважати?», - по моєму обличчю, Максим зрозумів, що усамітнитися йому сьогодні не судилося, тому спілкуватися продовжили всі разом. Перше, що спантеличило, це імʼя - Жизель. Дуже дивно його чути в нашій країні, і ще дивніше - що це імʼя мені знайоме. Я великий фанат автомобілів. Звичайно ж, і фільми я дивлюся на подібну тематику. Тільки пару місяців назад вийшов новий «Форсаж 4», в якому зʼявилася прекрасна акторка Галь Гадот зі своєю новою героїнею - Жизель. Збіг, звичайно, та і зовнішності обох таки прямо протилежні, але чомусь її імʼя мене змусило посміхнутися. Не від іронії, а від якогось приємного відчуття, ніби через одне слово у нас знайшлось щось особисто спільне.

   Ми розмовляли про все і ні про що. Це було досить невимушене спілкування, як багато інших в нашому віці. Але все ж сьогодні був якийсь інакший, розумніший, доросліший (чи що?) підтекст. Як не дивно, саме Жизель його додавала. Вона не говорила багато, чи то активно, але приймала участь у кожній темі і мала по ній особисту думку. Думку, яка відрізнялась від поглядів нашого покоління, і здавалося, що ця дівчина прожила вже не одне життя. Жизель не була зарозумілою, чи пихатою, просто склалося враження, що вона дивиться на нас і на себе з боку, і усміхається нашому дитинству. Ніяких натяків на спокусу, чи на флірт. Просто було зрозуміло, чому мене сюди викликали, і яка її роль в цьому всьому. І вона ніби промовляла всім своїм виглядом: я все розумію, приймаю правила гри, але я так давно це вже переросла.

  Ми сиділи так пару годин, поки охорона не почала закривати гуртожиток. І тут мене чекало здивування номер два. Коли ми встали, я помітив, що вона зовсім низенька. Напевне, не більше ста пʼятдесяти сантиметрів, ну, може пʼятдесяти пʼяти, але мені навіть до плеча не дістає. Я при своїх метр вісімдесят три - просто велетень біля неї. А ще виявилося, що в неї є фігура. От додати тридцять сантиметрів ніг і можна на обкладинку Playboy. Гарні великі груди, пісочна талія, плаский живіт. Не худорба, а абсолютно красиве пропорційне тіло. І що мене найбільше здивувало і запало в думки  - вона зачаровувала якоюсь справжньою, жіночою сексуальністю.  Я ввічливо попрощався, потис всім руки і направився до машини. Але відʼїхати не міг ще декілька хвилин. Мене ніби зʼїдали маленькі мурахи, які переповзли  від її холодних пальчиків на мою долоню.