ДИВНІ ВІДЧУТТЯ

  «Мені здалось, що мене хтось шукає…» Давид

 З аеропорту Хамад в Катарі ми вилетіли з годинною затримкою. Враховуючи, що добігала друга доба без сну, цього разу мені пощастило. Я просто провалився і взагалі не памʼятаю перельоту. Прокинувся все ще в кріслі літака, але вже на землі. Спочатку, мені здалось, що ми навіть не злітали. Але у вікно грайливо заглядав сонячний промінь. І сусід, дуже незадоволено бурмотів, що не встигне на наступний рейс. Виявилось, ми приземлилися майже годину назад, але дозвіл на вихід так і не отримали.

  Серед всього цього приємною новиною було те, що я нікуди вже не поспішав. Свою машину я залишив на приватній стоянці неподалік готелю, в якому зазвичай зупиняюся. Завтра відпочину і поїду собі наступного дня в Україну. План був простий і настрій покращився. Саме в момент таких думок, пробираючись крізь натовп, який ще не встиг розібратися з чергами і хаотично рухався, як пішоходи на перехресті Делі, в мене зі швидкістю хтось врізався.

   Насправді, я навіть не звернув увагу. Якийсь підліток налетів на мене, втупившись в телефон.  Але от голос. Голос, що сказав «I am sorry», він змусив мене повернутися. Я не зупинився і відповів автоматично, але щось глибоко в мені ніби відродилось. Щось дуже далеке і зовсім забуте. Я нічого знайомого не побачив. Проте через пару секунд чітко відчув на своїй спині мільйон мурах.