РОЗДІЛ ІІ

      28 ГОДИН
   «Подорож приємна лише, коли хтось чекає твого повернення» Давид

      Двадцять вісім годин назад я прибув до аеропорту в Сіднеї.   В мене не було валіз, тільки ручна поклажа. Але залишатися довше не було сенсу. От я і приїхав за три години до відльоту, нормальний час для міжнародного рейсу. 

   Настрій був паскудний. Навіть гірше. Просто хотілося нарешті вже дістатися дому. Попереду, не одна доба перельотів і поїздок, тому, пройшовши реєстрацію, виникло непереборне бажання заглянути до алкогольного відділу, та прикупити трохи рому. 
  Я не люблю літати. В літаку ніколи не можу заснути, навіть при таких довгих рейсах, як буде сьогодні.  Пʼятнадцять годин до Катару. Пересадка майже в чотири години і ще шість - до Польщі.

  Австралія - не найближча країна до рідної землі. Але вибирати не дуже і було з чого. Ще з самого моменту одруження, дружина наполегливо йшла до своєї мети - вона хотіла австралійське громадянство. Через певну кількість років - вона свого домоглася. Вся наша сімʼя стали австралійцями.  Ми мали будиночок в Сіднеї, невеликий сімейний бізнес, двох чудових синів. За пару місяців до війни - ми отримали паспорти цієї країни. Дружина була шалено задоволена. І все могло б скластися добре, але мені довелося повернутися в Україну,

  В листопаді 2021 мені зателефонував  Борис Тимофійович.  Це найкращий друг і заступник мого батька.  Він повідомив, що тато хворий і дуже серйозно. Довелося залишити сімʼю і поїхати додому.

    Коли мама помирала, я обіцяв їй, що до останнього буду гарним сином і обов’язково буду поруч з татом . Їй дуже не подобалася ця австралійська витівка моєї дружини. А можливо, вона просто щось передчувала. Як би там не було, мені довелося залишитися в Україні на певний час.  Ну, і згодом почалася війна. Батько був і так у важкому стані, але це його підкосило повністю. За півтора роки війни, я тільки один раз вибрався до Австралії, щоб побачити синів. Батько категорично відмовився покидати Україну, і я точно був йому потрібен. Як і своїй країні теж.

  В другу річницю війни - тата не стало. Про приїзд до України, щоб попрощатися з дідусем моїм синам  і хоча б трохи підтримати мене, дружина не хотіла і чути. А на початку березня я отримав документи на підпис! Дружина збиралася заміж, подала на розлучення. Ці події змусили переосмислити все життя. Жити в Австралії бажання більше не було. Та й жити взагалі. І тільки завдяки Борису Тимофійовича, я зібрався із силами. Треба було підтримувати бізнес батька. Він все залишив у спадок мені.

  І ось я сідаю в крісло літака і вирушаю в напрямку дому, де мене вже ніхто не чекає. Документи підписані, майно розділене, діти, звичайно ж, залишилися з колишньою дружиною. І мене чекає попереду 24 години перельотів.