БЛАКИТНЕ ЗВАБЛЕННЯ

  «Треба бути дуже обережними зі своїми бажаннями, вони мають спроможність здійснюватися… в самий неочікуваний і не завжди в потрібний момент» Жизель

   Ця зустріч була вигадана, надумана і намріяна. Ще багато років назад я хотіла такої зустрічі. Після якої буде романтика, кохання і довге спільне життя. Проте, коли проходить певний час, ти забуваєш, чого бажав. А потім в один момент все повертається назад.

  Ось і я. Стою в кабіні ліфту, вся вкрита його парфюмом і сигаретним димом, і просто не можу повірити, що саме такими сюрпризами мене зустрічає цей континент. Ймовірність того, що дві людини, які не бачилися пʼятнадцять років, зустрінуться в аеропорту Європи - мізерна, але присутня. А от зустрітися в ліфті готелю чужої країни - це вже один шанс на мільйон. Я відчувала це. Такі збіги завжди щось означають.

   Я не знаю, чому відбулося те, що було далі. Але я вже стояла біля рецепції готелю і ввічливо запитувала, чи не підкажуть мені номер гостя на імʼя Давид Дорошенко, який є моїм давнім другом. Симпатична дівчинка, щось впевнено натисла на компʼютері,  і відповіла, що такий гість дійсно сьогодні заселився на одну добу і проживає в номері 3011. Нічого дивного, що я зустріла його в своєму коридорі. Мій номер 3009.

    Я вже й забула про каву. Просто стояла біля рецепції і не могла поворухнутися. Зрештою, мені довелося відійти, так як до холу зайшли нові гості. Я ніби прокинулася і думки знову почати метушитися в моїй голові. Мені треба на повітря. Це перше, що я усвідомила. Я маю вивітрити його аромат, тому що він не дає мені тверезо думати.

   Antonio Banderas Blue Seduction. Я багато років шукала цей запах. Одного разу, я ледве не знепритомніла, коли біля мене в метро сів молодий хлопець, накривши мене хвилею знайомого повітря. Я не стрималася. Запитала, що ж це все таки за парфум. Мені було навіть не соромно. Я так довго його шукала. З того часу, в мене стояв цей флакон. І час від часу, я навіть сама ним користувалася. Вдома звичайно. Але я обожнювала цей аромат.

     Квітнева прохолода трохи повертає мене до життя. Я усвідомлюю, що людина, яку я ідеалізувала багато років, знаходиться через одну стінку з моїм номером. Так близько ми не проводили ніч вже пʼятнадцять років. За рогом я знаходжу милу кавʼярню і замовляю собі подвійну каву з молоком.  Цей приємний смак повертає мене в час, коли я була вільною і незалежною, коли робила те, що хотіла. І я почала усвідомлювати, що нове життя все ж таки починається.

   Просидівши в кавʼярні добрі дві години, нічого не думаючи, просто відчуваючи, як клубок енергії в мені стискається все сильніше. Я вирішую, що все ж таки повинна з ним привітатися. Як би там не було, а ми давні знайомі, і така зустріч! Цей чоловік ніколи мене не кохав, можливо навіть трішки боявся моєї до нього прихильності, та й навряд чи зрадіє моїй появі у себе на порозі. Але… я просто не можу все залишити так, як є.

 Швидким кроком я прямую до готелю, ліфт, просторий коридор третього поверху, його номер. Я стою біля напису 3011 і розумію, що не можу постукати. Стою не одну хвилину. Я не можу, не можу! Цього разу, я вже занадто доросла, щоб так принижуватися. Я розвертаюся і йду до своєї кімнати. Дістаю картку, вставляю, щоб відчинити двері. І влітаю у свій номер під міцним натиском чоловічого тіла.