БОГ ЛЮБИТЬ ТРІЙЦЮ

   «Найчастіше,  завершення - це початок» Жизель

  Вікна мого номеру виходять на центральний вхід. Я люблю вечори в готелях. Я взагалі дуже люблю  бути в новому місці і одна. Мені подобається тиша, і можливість подумати. Подобається ні від кого і ні від чого не залежати, і не поспішати. Завтра можна спати до схочу. Це все вперше за довгі-довгі роки. І я скажено насолоджуюся цими хвилинами.

 А ще мене зігрівають спогади. Спогади сьогоднішнього дня і… багаторічної давнини. Вони випливають картинками. А я була впевнена, що давно стерла цю плівку.  День справді був важким. І здавалося, що ось зараз я впаду на ліжко і буду спати в обіймах снів не одну годину. Тіло виснажене, і я це точно відчуваю. Але серце так і не заспокоїлося. Воно все ще не на місці. І мільйон думок не дають мені відпочити.

   Такі процеси в організмі не можна описати словами. І вони не підвладні розуму. Ти себе не можеш контролювати в ці періоди життя. Зникає сон, апетит, все ніби стоїть на паузі. Можна лише чекати. Тільки час може знову змусити серце битися нормально. Причини цього бувають різні. Але основних дві: ти або когось знаходиш, або когось втрачаєш. Зазвичай, ефект однаковий: в середині тебе живе якась окрема енергія, яка поглинає все, з чого ти складений, і певний час твого життя підпорядковується виключно їй.

   Моя сьогоднішня енергія не була народжена ні тим, ні іншим. У мене особлива причина її появи: рідкісна і дуже дивна. Назва їй - ілюзія! Ілюзія кохання, ілюзія ідеалу, і бажань, яким не судилося здійснитися.

  Підсунувши крісло ближче до вікна, я бачу вогні нічного міста. Людей, котрі іноді проходять повз, машини, що зупиняються на перехресті, таксі, які привозять і забирають гостей готелю. В якусь секунду, помічаю невелику хмарку сигаретного диму, що здіймається вверх. Її видихає силует і зникає в напрямку входу в готель.

  Присмак кави відразу зʼявляється у роті. Це той випадок, коли асоціація така сильна, що її важко не переплутати з реальністю. Сигарети завжди ідуть у супроводі з кавою. Я так давно не курила, але дуже чітко відчула давнішнє приємне відчуття. Я любила цей процес. Він наповнював мене життям. Це не була залежність. Це було частинкою моєї сутності. Багатьом це не подобалося.  І я покинула. Приземлившись на другому континенті, я відмовилася від частинки себе, щоб догодити іншим. Але зараз, будучи майже вдома, я можу себе відродити. І я страшенно захотіла кави. І нічого, що вечір. Курити ще не наважусь, а от кава - треба просто спуститися вниз до бару або знайти найближчу кавʼярню. Взявши шкірянку і гаманець, швидко крокую до ліфта, паралельно забиваючи в пошук Гугл карт -  «кавʼярні».

   Навіть не встигнувши натиснути кнопку, двері ліфта відчинилися, а я тільки що і спромоглася - відійти в бік, щоб не завадити виходити людям. Декілька осіб покинули його і я опинилася всередині одна. Я була така збуджена бажання знайти кавʼярню, що навіть не привіталася, як зазвичай роблю. Тільки встигла підняти очі і натиснути нульовий поверх, а потім і подивитися вище. Вдихнувши легкий аромат сигаретного диму і такого знайомого парфюму, у віддалені декількох метрів від мне, крізь призму дверей, що закривалися, я знову побачила Його. От так Бог і любить трійцю. Двері зачинилися, ліфт поїхав, серце зупинилося.