ВДРУГЕ? СПРАВДІ?

   «Випадковості завжди не випадкові»  Жизель

 Зазвичай, прилетівши до аеропорту Шопена, після отримання багажу, я просто заходила на сайт і купувала квиток на найближчий автобус. Протягом двох годин посадка була гарантована, «не відходячи від каси» - як-то кажуть. І через сімнадцять (плюс мінус дві)  годин - «Вітаємо у рідному Києві». Так було раніше. Ця подорож взагалі кардинально відрізнялася від минулих. І це досить таки насторожувало. Нове життя ніяк не хотіло даватися легко. От і зараз, заповнюючи формуляр повернення багажу, прийшло усвідомлення, що доведеться в Польщі затриматися. По оптимістичним прогнозам мені повернуть валізу через дві-три доби! А доти - доведеться пожити в готелі.

 Звичайно ж, авіакомпанія покривати моє повне проживання не планує, але деяку компенсацію виплатить. І якось дуже наполегливо рекомендують певний готель, так би мовити, щоб уникнути небажаних інцидентів у майбутньому. Другими словами, якщо не хочеш шукати свій чемодан по всій Варшаві - селися в Moxy Warsaw Praga.

 Чесно кажучи, така «рекомендація» мене досить здивувала, а ще - навіть порадувала. По-перше, цей готель я знала, так як минулого разу в ньому зупинялася. А по-друге, він був достатньо далеко від аеропорту. Відповідно, перше мені сподобалося, бо готель був дійсно нормальний і не дуже віддалений від центу, а друге - спантеличило (чомусь вважала, що багаж доставити зручніше до готелю біля аеропорту). В будь-якому разі, доля моя була вирішена, і я з маленькою валізкою та всіма своїми гаджетами, почала сідати на заднє сидіння безкоштовного бонус-таксі до готелю.

  І моє серце зупинилося… Знову? Серйозно? Цього разу я не була настільки ошелешена і чітко відчула струм енергії, що пробігав по моїй спині. Я до таких речей чутлива. Я - Скорпіон. Тому точно знала, що на мене хтось дивиться. І не просто хтось. А саме Він. Привид минулих помилок.

  Як я не виключаю збіги у своєму житті, вони мене постійно переслідують. Ось і зараз, я не зробила, як завжди. Не сіла до машини від тротуару. Чому мені захотілося сісти з боку проїжджої частини?
   - «Вирішила піти  проти звичок» -  виправдовуюсь я.
   -  «Інтуїція» - підказує сумління.
  І воно як завжди праве. Себе не можна обманювати, із собою треба бути чесною.

  І от саме зараз я себе не обманювала, я чітко розвертала свій погляд назад, паралельно все ж таки сідаючи на пасажирське заднє сидіння. І крізь подвійні стекла наших автомобілів спіймала на одну секунду його очі. Очі, які вперто мене розглядали із сусідньої відїжджаючої машини таксі.  Так,  це був Він. Тепер жодних сумнівів.