ТАК БУВАЄ

   «Ніколи не можна бути готовим до зупинки серця» Жизель

 З досвіду минулих подорожей знаю, що залишити аеропорт займає приблизно пів години: офіцер, багаж, на вихід! Отже, сподіваючись, що найгірші години мого життя вже закінчилися, просуваюся до черги митного контролю. Цього разу знову якось не так. Напрочуд багато людей. Припускаю: відразу приземлилося декілька літаків. Черга величезна. І щоб не стояти без діла, ловлю сигнал місцевого Wi FI. Телефон у мене інший,  минулого разу я була з другим, тому автоматичного підключення не відбулося. В мене великий досвід з європейськими вайфаями, але цього разу я купила новий апарат, щоб остаточно розпрощатися з минулим.  Тому і історія підключення теж залишилася у минулому.

 Крізь тісні звʼязки із зовнішнім світом, який безсоромно порушує межі мого особистого простору, намагаюся знайти своє місце в цьому хаосі. Потрібно якось стати в чергу, розплутавшись  із павутини інших пасажирів. Тримаючи в одній руці валізу ручної поклажі, а в іншій - ноутбук, планшет і телефон, дивлячись в яскравий екран, на одну секунду… зупиняється серце! Зупиняється зовсім неочікувано, як аварія на дорозі, про яку ти навіть не здогадуєшся, а вона трапляється. І причини невідомі, просто потім треба розбиратися з наслідкам. Так і в той момент. Моє серце просто зупинилося. Чи то від голосу, чи то від запаху, чи від дотику….

    Насправді нічого незвичного не сталося. Таке бувало багато разів. Аеропорт, багато зовсім незнайомих людей прибули до певної точки призначення. У кожного своє життя, свої думки та плани, і вони зараз обʼєднані просто одним місцем і найближчою метою - пройти паспортний контроль. Я була однією із цих людей. Намагалася визначити своє місце в черзі. Паралельно почала отримувати повідомлення на месенджери, оскільки вдалося нарешті  підключити WI-FI. Я відволіклась на долю секунди на телефон і просто таки налетіла на когось.  Навіть не піднімаючи голови, вибачилась: “I am sorry!”, - як зазвичай, із ввічливості, та й тому, що була справді винна: треба все ж таки не робити пʼять справ одночасно, та дивитися, куди йдеш. І тут моє серце зупинилося!

- No problem…  - сказав хтось поряд.  І я зупинилася разом із  моїм серцем. Ті пару секунд мого незрозумілого ступору* я навіть боялася підняти очі. А потім десь в натовпі все ж таки виловила спину привида. Привида, який нагадав мені помилки минулого.

*Stupor — Медичний стан, при якому відсутня критичність психічної функції та рівня свідомості, коли хворий майже повністю не реагує і відгукується виключно на інтенсивні стимули, зокрема, такі як біль.