3

Телефон в її руках не замовкав. Вона відповідала на дзвінки, так само швидко говорила, а тоді коротко видихала:
- Так, біля моря її не бачили... скоріше, пішла десь по берегу... камери переглянули, останній слід біля магазинчику на виході... до готелю не поверталась... о, Габріеле телефонує...

Знову пташине стрекотання, від якого в Дениса аж в голові паморочилось.

- Так, зараз Габріеле мені скине маршрут до найближчого дикого пляжу... Дене, ми з тобою вирушимо туди. Ще на дві локації підуть мої знайомі, я їм переслала фото. Швидше за все, якщо дівчатка посварились, Аліса вирішила побути десь наодинці.

Денис піднявся.
- Але чому ж тоді вона не повернулась в номер?

Марго знизала плечима.
- Вік такий. Підлітків притягують місця, де можна усамітнитись. Якщо в парку - то самі дальні куточки. Закинуті будівлі. Дикий пляж цілком вкладається в картину.

- Ви ж мені зателефонуєте? - з надією спитала Наталя.

- Звісно ж. Тримайтесь.
Денис попрямував слідом за Марго. І мимоволі замилувався тим, як вона тримає спину, її зібраністю і впевненою ходою. До того він не помічав цієї прихованої сили в кожному русі.

Серед темних, похмурих скель йому стало трохи не по собі. Це вже була не пристосована під іноземців туристична локація, а справжня, дика природа. Здавалось, навіть морські хвилі котяться інакше...

Через якийсь час йому здалось, наче вдалині щось мелькнуло зеленкувато-блакитне, і він торкнувся руки дружини.
- Глянь... он там. Чи мені здається?

Вона зупинилась, придивилась.
- Може бути. Тепер ідемо акуратно... зупинишся, коли я скажу. Незнайомого чоловіка вона може злякатись... - тут на її обличчя набігла тінь. - Жінки, правда, теж можуть бути небезпечні... навіть бабусі! та підлітки це не завжди враховують.

Вони крокували повільно, тихо... невдовзі і справді стало видно фігурку дівчинки, яка сиділа на камені, обхопивши коліна руками.

- Алісо, - тихо покликала Марго.

Дівчинка підняла голову.
- Звідки ви мене знаєте? Я вас точно вперше бачу!

- Тебе шукають, Алісо. Мама за тебе хвилюється.

Аліса не відводила погляду від хвиль.
- Мені все одно.

Марго сіла поруч.
- Я знаю, як тобі тепер... сама так тікала, коли мені було стільки ж, скільки тобі зараз.

- Та ну! - Аліса кинула на неї недовірливий погляд. - Вас же «смурфиком» і «свинкою Пеппою» не дражнили.

- Ні, - визнала Марго. - Тільки інфузорією-туфелькою і медузкою. Вчитися в біологічному класі... іноді не така імба, як дорослі думають.

Денис хмикнув. От воно, вміння говорити з кожною людиною її мовою.

Аліса усміхнулась крізь сльози, але мовчала.

- Ходімо, - знову м'яко сказала Марго. - Знаєш, тут гарно, але... буває дуже небезпечно.

- Ви ще скажіть, що мафія існує! – недовірливо відповіла Аліса.

- Існує, - цілком серйозно відповіла Марго і кивнула. - І з деким з корсиканської мафії я навіть особисто знайома.

- Та ну! - тут вже Аліса і Денис вигукнули в один голос.

- Я з сином одного з них ходила разом до школи, коли жила тут, на Корсиці.

- Вааааау!... – вигукнула Аліса, майже забувши про все, що привело її сюди. - Справді?

- Справді. То що, телефонуємо твоїй мамі? - спокійно запропонувала Марго.

- Тільки відеозв'язок ввімкніть. Хай вона побачить вас і скаже, що мені можна з вами йти.

Коли вони ішли назад, Денис спитав:
- Марго, ти ж жартуєш про мафіозі?

- Та ні, чистісінька правда. Ми з Мікеле і досі іноді переписуємось, - вона сказала це таким буденним тоном, що Денис не втримався:
- Ще скажи, що ти знаєш когось з... ну, сама розумієш, яких структур!

Марго зовсім не розгубилась.
- Знаю. В групі колекціонерів віял познайомились.

- Капець!

- Ну, твої батьки хотіли, щоб у тебе була дружина зі зв'язками, - Марго засміялась. - Добре, почекай, зараз я зателефоную дівчатам, скажу, що ми вже зустріли Алісу і йдемо назад.

А тоді він знову йшов трохи на відстані, щоб не заважати дружині говорити з Алісою. Марго легко, невимушено розповідала, як батько всім розповів, нібито відправив її у закриту приватну школу в Європі, насправді ж - у глухе село під Бастіа, де тоді зв'язок ловив через раз і французькою розмовляли хіба що вчителі в школі і поліцейський, та й то доповнюючи слова жестами. Аліса сміялась над її пригодами, а Денис мимоходом оцінив: «а це ще вміти треба без нудних повчань дати зрозуміти, чому в незнайомій місцевості краще не лазити одному де заманеться».

Раптом він подумав: якщо вона так вміє ладнати з підлітками, може, не все настільки безнадійно. З неї буде хороша мати.

Побачивши їх, Наталя побігла назустріч, а тоді обійняла дочку, міцно притиснула до себе...
- Сонечко... я так хвилювалась... не роби так більше!

Аліса підняла погляд на неї.
- Ти не сердишся?

- Більше переживала, чи все добре, - видихнула Наталя. - І Соні теж шкода. Вона тебе чекає.

- Угу. Ну добре, - Аліса присіла на шезлонг, дивлячись на море.

Наталя міцно стиснула долоні Марго в своїх.
- Я навіть не знаю, як вам віддячити! Ви стільки для нас зробили...

- Та нічого. Будь-хто на моєму місці зробив би так само.

Денис непомітно посміхнувся. Він-то знав, що далеко не будь-хто. На мить відвів погляд в сторону, згадавши своїх епізодичних «дам серця», які могли нахамити офіціанту чи влаштувати скандал в бутіку. Хоча, чого ж він хотів? Він же не за характер їх вибирав і не для тривалих стосунків.

А тоді він знову глянув на Марго.
Може, вона зовсім не така, як він вже встиг собі уявити? 

Пізніше того дня, коли вони ішли з пляжу, Денис обережно торкнувся долоні Марго і тихо сказав:
- Я подумав... а давай завтра разом поїдемо подивитися на фортецю?

- Давай!
Вона усміхнулась, щиро і світло.

І тепер Денис з нетерпінням чекав наступного дня.