2

Перше, що він зробив наступного дня - відмітив минулий день в органайзері на телефоні. Може, якщо він відмічатиме дні, буде легше бачити, скільки ще залишилося цієї неволі.

Маргарита сяяла від щастя. Вони зробили селфі у вестибюлі, біля пальми, і тут же відіслали батькам. А тоді вона сказала:
- До речі, Дене, тут є старовинний собор. А ще  генуезька фортеця. Тобі може бути цікаво. Тільки треба домовитись, щоб приєднатися до групи.

- Самому ніяк? - ідея звучала непогано, але зараз чужі люди його дратували як ще ніколи в житті.

Марго знизала плечима.
- Просто важкувато буде. В готелях і на пляжі ще говорять англійською, але чим далі в місто, то й французька допоможе тільки через раз.

Він зітхнув.
- Тоді якось потім. Я ще не зовсім прийшов до тями після перельоту.

Денис влаштувався під парасолькою на шезлонгу, не випускаючи з рук пляшку з холодною водою. Марго скинула легке блакитне плаття, залишившись в одному купальнику, і поспішила до моря.

Пронизливо кричали чайки. Чути було гучні голоси ледь не всіма мовами світу. Спочатку це напружувало, але через деякий час шум став майже звичним, одноманітним, і Денис придрімав.

Марго ненадовго вийшла з моря. На смаглявій шкірі поблискували крапельки води. Повз пройшов якийсь молодий чоловік, почав говорити компліменти англійською, але Марго ввічливо зупинила його: «Я одружена».

Денис аж трохи пошкодував, що вона така чесна. Якби ж хтось її в нього увів!

Марго посиділа, трохи обсохла, знов накинула плаття і попрямувала до магазинчику з ласощами неподалік, а Денис продовжував нудьгувати. Все було так інстаграмно і передбачувано, поки...

Жіночі крики і плач в програму точно не входили. Спочатку десь здалеку, потім все ближче.
- Аліса!.. Аліса, ти де?! Це вже не смішки... Міш, ну який телефон, ти що, забув, що вчора його в неї забрав?

Чоловічий бас:
- Це ти повинна була дивитись, щоб вона нікуди далеко не пішла!

- А ти мені обіцяв, що...

- Наташа! Годі!

Розгублені батьки, ледве-ледве складаючи найпростіші фрази англійською, звертались до людей, питали, чи не бачив хто дівчинку-підлітка... тоді чоловік попрямував в сторону рятувальників, а жінка продовжувала ходити по пляжу і у відчаї розпитувати. Але навіть і не всі туристи розуміли. А може, хтось і розумів, та не хотів псувати собі відпочинок.

Денис підійшов назустріч жінці, яка вже плакала, здригаючись від розпачу і паніки:
- Що сталось? Щось з дитиною?

- Ох, нарешті хтось свій! – її голос затремтів. - Наталя.

- Денис. То що трапилось, Наталю?

Жінка схлипнула.
- Аліса загубилась... моя дочка. Може, ви бачили? Гляньте, - вона показала на телефоні фото дівчинки-підлітка з блакитними пофарбованими прядками у світлому волоссі.

- Не бачив, на жаль... - Денис зітхнув. - Але давайте спробую допомогти. Вона на дзвінки не відповідає?

Наталя знову схлипнула:
- Міша в неї вчора телефон забрав! Бо його дратувало, що вона довго в ігри грає.

- Отакої... – Денис стурбовано похитав головою, - тоді давайте я розпитаю, хто з персоналу міг її бачити. Продавці солодощів і сувенірів... може, хтось з пункту медичної допомоги... і я спитаю, як тут взагалі можна оголосити, що зникла дитина.

Він вже був готовий діяти, коли повернулась дружина, і його пересмикнуло. Ця мажорка! Хай тільки спробує сказати, що це не їх проблема і що вона прилетіла сюди відпочивати, а не благодійністю займатися.

Марго підійшла. Кинула погляд на Дениса і Наталю, і поклала пакети з покупками на шезлонг.
- Що сталось?
Дивно, але роздратування в її тоні не було.
І... розгубленості теж. Швидше, Денис впізнав тон, яким мама говорила з пацієнтами: «на що скаржитесь і як давно?».

- Аліса... зникла... вона пішла на пляж без телефону... - Наталя плакала, закривши обличчя руками, і відповідала, збиваючись. Тут телефон в її сумочці задзвонив. - Алло! Що вони сказали, Міш? Не бачили? Ага, ти на ще один пост... тільки ж передзвони!

- Я піду, Марго. Розпитаю продавців, знайду медпункт, адміністрацію, - діловим тоном, як чужій, сказав Денис.

- Добре. Ти візьмеш на себе це, я з місцевими поговорю, - і, порившись в сумочці, Марго дістала телефон, набрала номер... і заговорила цією дивною говіркою, так швидко, що Денис і зрозуміти встиг тільки те, що вона говорить з якоюсь Лусітою.

Він так і застиг на місці.

Договоривши, Марго усміхнулась.
- Чоловік моєї подруги працює в береговій охороні. Я сказала Лусіті, що потрібна допомога. Він перетелефонує.

- Ти... вмієш...? - Денис подивився на неї так, наче бачив вперше.

- Я рік жила в селі під Бастіа. Ну добре, Дене, іди. Я зараз ще одну людину попрошу допомогти, вона добре знає місця, де тут відпочивають «дикунами». Наташа, а ви сідайте... випийте водички, - вже м'якіше сказала Марго. - І розкажіть мені все по порядку.

Всього за якусь годину, чи й менше, Ден вимотався так, наче повернувся в дні, коли студентом прийшов на практику в лікарню і побачив, що теорія і те, що відбувається насправді - дві різні речі... а на додачу на тебе кричать і збивають з думки ще більше.

Тут десь так і було. Його не розуміли - з англійською у більшості було погано... дуже! Зв'язок давав збій, і автоматичний перекладач допомагав тільки частково. А від того, що працівники перебивали його, перебивали одне одного, емоційно сперечаючись будь через що, в Дениса голова йшла обертом.

А він-то думав: Європа, протокол дій на кожну ситуацію! Воно-то так, але щоб люди діяли, для початку слід з ними порозумітися... тут же з нього сім потів зійшло, поки нарешті зміг пояснити, що загубилась дитина, і зі станції оголосили екстрене сповіщення. 
Коли він повернувся, Наталя сиділа на шезлонгу, стиснувши пляшку з водою в руках і озираючись по сторонах, але, принаймні, вже не плакала, тільки кліпала почервонілими і набряклими очима.