Глава 9.1

Каміла

Вечір проходив спокійно, проте досить цікаво. Ми просто говорили та обговорювали плани на майбутнє. І все було б добре, якби не було але. Весь вечір один ненависний, проте такий бажаний хлопець пропалював мене своїм поглядом. До всього ще й рука Адріана на моїй талії не давала повністю рослабитися і зповна насолодитися вечором. Що ж ви робите зі мною?

- Я хочу танцювати, - досить голосно сказала я, коли почала грати повільна мелодія. Хоч це я сказала на повний голос, проте адресувалося Адріану. - Не хочеш потанцювати?

- Вибач, квіточко, але не сьогодні, - спокійно відповів Адріан і зробив ковток віскі чи що там у нього в тій склянці. Я ображено надула губки.

- Тоді ти винен мені танець, - Адріан ніяково усміхнувся в склянку. Зараз він такий гарний і милий, тому я поцілувала його в щоку і акуратно стерла рукою червоний слід, який залишився від моєї помади. Весь цей час Мартін уважно слідкував за кожним моїм рухом, що дратувало, та трішки збивало з пантелику. Проте як би я не хотіла його забути, мене до нього більше тягнуло, ніж до Адріана. Я точно знаю, що з Адріаном ми не будемо разом назавжди, адже це лише питання часу, коли він зустріне справжнє кохання, а ним я не є, це вже точно. Я лише тимчасове захоплення. 

А щодо танцю, Адріан просто ненавидить танцювати. А от я навпаки. Танці - це найкраще, що тільки може бути. Саме в танці ти можеш передати все без слів, також коли ти танцюєш, ти забуваєш про все на світі.

Якщо Адріан зараз не хоче танцювати, то можна ж з кимось іншим. Він же тут не один хлопець. Я почала дивитися на хлопців, але вони тільки заперечливо хитали головою.

- Я  потанцюю з тобою, - несподівано заявив Мартін. Я на нього подивилася спідлоба і щоб вибити трохи часу, щоб подумати, що робити, взяла зі столу якийсь безалкогольний коктель. Хоча зараз можна було б і випити щось міцніше. Я байдуже помішувала рожевуватий напій під пильними поглядами. Всі за столом спостерігали за мною, чекаючи якоїсь вистави, проте в одному погляді я помітила вогонь перемоги і насмішки. Ну все! Я швидко поставила назад напій на стіл і встала.

- Гаразд, - Мартін піднявся і  ми пішли на танцмайданчик. Він поклав обидві руки на мою талію, а я в свою чергу йому на шию. Але це було не найкращим рішенням, адже ми опинилися занадто близько один до одного.

- Що ж про це скаже твоя дівчина? - Я трохи відхилилася, щоб добре бачити його очі. У них не було цього звичного вогню, як ще два місяці. Він виглядав втомленим і сумним, що захотілося його обійняти. Але завдяки йому я маю такий самий вигляд. Я не могла на нього дивитися, надто вже розбитим, тому я поклала голову йому на плече.

- Вона не моя дівчина, ромашко, - прошепотів Мартін. Від його "ромашка" земля пішла з-під моїх ніг. Як же я його кохаю. Здається, я знайшла людину з якою хочу провести все своє життя. - Белла - моя двоюрідна сестра. А як щодо тебе? Що між тобою і Адріаном, - мені здалося чи в його голосі прозвучали нотки ревності?

- Мені здалося чи хтось ревнує? - Я з усмішкою знову на нього подивилася і вигнула брову.

- Якби ж ти тільки знала, скільки разів я хотів тобі подзвонити і вибачитися. 

- Але ти цього не зробив, - прошепотіла я і знов поклала голову йому на плече.

- Я... Боже, яким же я був ідіотом... Чого тільки вартує твоя усмішка і вогники та виклик у твоїх чарівних оченятах.

- Щось занадто багато милих слів ти щойно сказав. У тебе часом немає температури? - Я приклала руку до його чола і ми зустрілися поглядами. Я хотіла забрати руку, але Мартін зловив її.

- Не забирай, ти потрібна мені як повітря. Не уявляю як жив ці два місяці та й взагалі до нашої зустрічі. Ти - моя принцеса, - він взяв моє підборіддя і підняв. Так, що між нашими губами залишалися лічені сантиметри. - Моя зірочка на небі. Одна єдина, яка світить найяскравіше, - Мартін нахилився ще на міліметр ближче. І я просто вже не знаю, що робити. Як же хочеться його поцілувати і забути минулі місяці, як страшний сон, але не потрібно забувати за свою гордість. Чорт, як же складно... - Ти - моя ромашка, така ж ніжна і тендітна квіточка. Ти - мій Всесвіт... 

- Мартіне, - тихо прошепотіла я. Між нашими губами вже були не сантиметри, а лічені міліметри, але я не могла. Зараз за нами спостерігають усі, напевно, і Адріан. Я не хочу його втрачати. Тому я відійшла. - Так, я - зірка, яка впала і більше не світить; ромашка, яку ти нещадно зірвав, покрутив і викинув. Я не іграшка, щоб мною грати, а потім коли надоїсть залишити припадати пилюкою, а потім знов нею гратися, - як же я не хотіла цього говорити, але я не можу дозволити знов стати розбитою. - Назви хоч однин момент коли ти не зробив мені боляче... - Насправді було декілька моментів, але була цікава його відповідь. 

Я забрала свою руку і обернулася до Мартіна спиною, але вже за хвилину його губи накрили мої і весь світ зупинився. Не існувало нікого, крім нас. Лише він та я. Як же я за ним скучила. Коли у нас закінчилося повітря, я відхилилася. Якраз закінчилася мелодія і ми вже готові були повертатися до друзів, як почули дуже знайому пісню. Ми одночасно подивилися один на одного і без слів зрозуміли, що ми ще трохи затримаємося.

- Знаєш, цю пісню дуже любить моя мама, - сказала я і поклала руки на шию хлопцю. - Вона колись говорила, що саме під цю пісню я танцюватиму перший танець на своєму весіллі. Мама казала, що як тільки чує цю пісню, то зразу в неї перед очима постає картина, на якій я у пишній білій сукні кружляю з своїм коханим і навколо нас тільки легенький білий дим, за яким десь далеко видніються ліхтарики, - я легенько поцілувала хлопця. - До речі, в дитинстві я ніколи не хотіла пишного весілля. Так, це дивно, але мені не подобалась перспектива бути в центрі уваги. А зараз я хочу, адже цей день буде тільки для нас з коханим і взагалі, як тільки я уявляю те, що говорила мама, це так мило і романтично має виглядати, - замріяно прошепотіла я.

- Ромашко, якщо чесно важко тебе уявити в білому пишному платті, як у принцеси, ти будеш надто мила, особливо це важко уявити, коли це говорить дівчина з яскраво червоною помадою на губах, у такій короткій сукні, яку я, до речі, вибирав дуже довго, та й взагалі ще і в клубі...