Глава 8

Каміла

- Ти кохаєш мене? - Тихенько запитала я, але здається Мартін почув. За мить до мене дійшло значення мого запитання і захотілося повернути час назад. От треба було саме це запитати? Хто мене тягнув за язик? 

- Що?

- Нічого, - сказала я. Фух, пронесло. Добре, що він не почув.

- Я не сказав би, що це нічого. Ти запитала, чи я кохаю тебе, хіба не так? - Оу, все-таки почув. - Тебе вже не цікавить відповідь?

Я нічого не відповіла, адже я хотіла тільки повернутися до будиночків і забути про цю розмову, як страшний сон. Але найгірше те, що зазвичай ми пам'ятаємо саме страшні сни, а не прекрасні.

- Вибач, я не знаю, що на мене найшло. Просто...- та продовжити я не встигаю, адже вуста Мартіна накривають мої. Не довго думаючи, відповідаю на поцілунок. Так, Мартін давно засів у моє серце і нагло не хоче звідти вилазити. 

Раптово починається легенький дощ, але як тільки Мартін відходить від мене, як починається справжня злива. Тільки зараз відчуваю, як горять мої вуста.

- Це все неправильно, ромашко, - тихо, але для мене голосно говорить хлопець. Як тільки я розумію, що він хоче сказати, відчуваю як по щоці покотилася сльоза. Єдине, що тішить в цій ситуації, що через зливу Мартін не побачить, що я плачу. - Ти тільки що мило говорила з моїм другом, а за хвилину ти питаєш мене чи я кохаю тебе і ми цілуємося, - хлопець дивиться на мене з неприхованою відразою. Невже він справді думає, що я маю щось до Еріка і одночасно до нього…

- Та як ти… - голосно говорю, але мене перебиває Мартін.

- Я тебе прошу, нічого не говори. Я впевнений, ти щось крутиш з Еріком і хочеш щось мати зі мною, але не вийде. Я ніколи не буду запасним, твоєю іграшкою. Як тільки приїдемо, забереш свої речі з моєї квартири, адже це кінець. Остаточний кінець, - Мартін швидко розвертається і розчиняється у деревах.

Я вже не звертаю увагу на зливу. Адже ще досі не можу повірити, він справді думає, що я вважаю його запасним. Реально? Я ще ніколи так нікого не кохала. Але чому я дивуюся? Перше кохання ніколи не буває взаємним. Усі проходять цей перший життєвий іспит і можна сказати я його успішно склала. Тільки от радіти не дуже хочеться. 

Я ще довго буду про це думати, як він тільки міг про мене так подумати. Якби він справді мене кохав, такого б не сказав. Але я впевнена він кохає мене. Та це всього лиш фальшиве кохання, ця любов - лише брехня, яку він мені показував. А зараз єдине чого я хочу це забути про нього. 

Його ніколи не існувало. Це був лише сон, який з часом я все-таки забуду. Тому я можу сміливо, але з гіркотою сказати, що це кінець нашої історії, яка так весело починалася...

- Ось вона! Еріку, давай швидше…
 

Чому так розколюється голова? Повільно відкриваю очі і втикаюся у дерев'яну стелю. Ну я точно не вдома. Пробую піднятися, але нічого не виходить. Таке враження, ніби на мені лежить слон, але ні.

- Як ти, мила? - Побачивши, що я прокинулася, питається Алексіс.

- Нормально, - хриплю. О, Господи, що з моїм голосом. Намагаюся згадати щось, але нічого не виходить.

- Видно, - тихо бурмоче собі під ніс Карен. - До речі, що ти пам'ятаєш останнє?

- Ммм, здається як ми кудись їхали, а потім…- голосно видихаю. - Оу, дівчата, я більше нічого не пам'ятаю.

- Виходить, вона не пам'ятає останні 12 годин. Потрібно запитатися у хлопців, можливо вони щось пам'ятають, що вона творила ці години, - з посмішкою говорить Кейт і подає мені склянку води.

Я лише потиснула плечима. Адже зараз мені все одно, що вони там хочуть робити. На разі, я лише думаю, як би пошвидше попасти додому. Хоча є одне питання, яке мене досить бентежить. Коли всі вийшли з кімнати, а залишилися тільки я і Карен, то я й запитала те, що мене цікавило.

- Карен, а як ми тут опинилися?

- Ну ми зараз в горах. По приїзду, ти вирішила прогулятися, але це вже сутеніло і коли ти довго не поверталася, ми підняли паніку. На той момент як раз прийшла Алексіс, а перед тим вона зустрічалась з Еріком. Вона сказала, що Ерік перед тим, як зустрітися з нею, бачив тебе. Ну ми пішли до нього і попросили, щоб він показав те місце, де ви бачилися. Адже ми не знали, що з тобою могло статися і вже таке понавидумували. Ерік досить швидко показав те місце... А тоді ще падав дощ, якщо що. Ну вже там, ми побачили, що ти лежиш на землі. Непритомна. Ну і все. Ерік приніс тебе сюди, ми тебе з дівчатами переодягнули. А потім ти просто спала, - закінчила розповідати Карен.

- Ого. А де Мартін? Я хотіла б з ним поговорити.

- Як тобі сказати... Розумієш, це вже було пізно і коли сюди прийшла Алексіс, то... Одним словом нехай тобі вона розкаже, бо я не можу, - Карен вийшла з кімнати і вже за хвилину прийшла Алексіс.

- Ти щось хотіла, - тихо запитала подруга.

- Так. Ми трохи поговорили з Карен і я зараз хоч трохи знаю, що було коли я була у відключці. Але коли я запитала про Мартіна, вона сказала, що ти краще знаєш. То що з ним?

- Як тобі сказати, сонце? Хоча скажу прямим текстом. Ти вже напевно знаєш, що перед тим всім, я зустрілась з Еріком. Ми трошки погуляли і поговорили... Ну я відійшла від теми. І от коли я прийшла на територію корпусу, то я пішла до себе в будиночок перевдягнутися, адже почався досить сильний дощ і я трохи змокла. Ну а потім...- подруга замовкла, думаючи чи продовжувати розповдати, чи ні.

- Алексіс, що було потім? Кажи вже, я ж тебе не з'їм.

- Я знаю. І я не про себе й хвилююсь... Одним словом, як тільки я зайшла в будиночок і почала підніматися на другий поверх, залетів Мартін. А Брітні, як раз була в коридорі і вони поцілувалися, - останнє речення Алексіс майже прошепотіла. А я в моменті все згадала. Значить поки я була не притомною і всі друзі мене шукали, він цілувався з цією... Просто прекрасно.  А ще перед цим, ми самі цілувались.

- Ненавиджу, - тихо прошепотіла і відчула як по щоці покотилася одинока сльоза.

Як тільки ми повернулися до Лас-Вегасу, я швидко забрала свої речі з квартири Мартіна.