Глава 7

Каміла

Цілий тиждень пройшов звичайно. Завтра ми їдемо в гори. Я вирішила подзвонити батькам. Якось неспокійно було на душі. Мама сказала, що все добре і я трохи заспокоїлася. Але все одно треба поїхати до них через тиждень.

- Каміло, може ти розкажеш своїм подругам, що ти хочеш сказати нам у горах? - Промовила Алексіс, коли я прийшла до них у гуртожиток.

- Майте терпіння!

- Ну, Каміло! - Карен ображено закусила губу. - Скажи вже.

- Ні. Я не планую кожному, це сто разів розказувати. Завтра все розкажу.

- Яка ти зануда.

- І я вас люблю. Але я повинна ще зайти до Кейт, віддати їй зошит.

Віддавши зошит Кейт, я пішла додому. Потрібно ще речі зібрати. Приїхавши, я застала хлопців за переглядом футболу за телевізором.

- Каміло,не хочеш приєднатися? - Жуючи піцу запитався Матін.

- Ні, дякую. Але від піци не відмовлюся,- беру цілу піцу і виходжу з вітальні. Вже біля своєї кімнати, згадую, що потрібно нагадати хлопцям, що завтра ми їдемо. Швидко заходжу кімнату, переодягаюся і йду до хлопців. - Любий, ти ж не забув, що завтра ми їдемо? А ми ще речі навіть не зібрали! Тому у вас п'ять хвилин, щоб додивитися все, що ви хочете, а потім щоб нікого крім Мартіна, я тут не бачила, - хлопці розчаровано подивилися на мене, а я легенько усміхнулася. Так говорю, ніби я дружина Мартіна або хоч справжня дівчина.

- Ти нестерпна, ромашко! - Говорить Мартін.

- Я знаю це. І не забувай, ти теж нестерпний, Картер! - Повертаюся на сто вісімдесят градусів і йду у свою кімнату, де мене чекає ще тепла піца...

Зранку встати було просто неможливо. Вчора до третьої ночі ми складади речі. Ще й у нас літак мав бути на десяту годину ранку, але його перенесли на сьому. Тому я швиденько почала будити Мартіна, але він мене послав. Чи відчула образу? Звичайно. Я з ним тут граюся: готую сніданок, прибираю в квартирі, в його! А що він робить? Правильно, посилає кудись далеко в ліс. Я швидко привела себе до ладу і пішла готувати сніданок. Я вирішила більше не говорити з Мартіном. Я йому не мама, щоб за ним бігати. 

Вже за двадцять хвилин, я була біля аеропорту. Я здалеку побачила нашу нову компанію.

- Привіт! - По черзі обняла подруг і кивнула в знак вітання хлопцям.

- Де ти свого хлопця загубила? Чи втік від тебе по дорозі, - уїдливо промовив Дерек.

- Прикуси язик. Мартін напевно нікуди не поїде,- я дивлюсь на годинник. Шоста п'ядесять. - Має важливіші справи. І взагалі ваш друг остання людина, яку я хочу зараз бачити. Самовпевнений, до всього ще й егоїст, мерзотник, що є у одній людині, - поки я говорила, Алексіс піднімала брови, натякаючи на щось, а хлопці усміхалися на всі зуби. 

- От, що про мене думає моя кохана дівчина, - Мартін зробив вигляд, що він вбитий горем. Закотивши очі, я повернулася до нього і зробила крок назустріч. 

- По-перше, я не твоя дівчина, а по-друге я про тебе ще нічого поганого не сказала. А от ти... Врешті решт,  сам знаєш, що сказав зранку, - я швидко повернула голову вбік, показуючи, що тему закрито.

- Не хочу перебивати вашу милу розмову, але потрібно йти до літака, - сказала Кейт.

Усі швидко зайшли в літак і я сіла з Карен. За нами сиділи Мартін і Адріан, а перед нами Ерік та Дерек. Алексіс і Кейт сиділи у самому кінці літака. Мартін, Адріан і Карен щось бурхливо обговорювали, а я під'єднала навушники і включила музику. Через деякий час, я заснула.

- Ей, прокидайся! - Виключивши музику на моєму телефоні, прошепотів у вухо Мартін. - Ми вже прилетіли!

- Так швидко? - запитала я, складаючи навушники.

- Дві години - це швидко? - Хлопець подивився на мене так, ніби я впала з Місяця.

- Я думала минуло хвилин двадцять, - виправдовувалася я.

- Увага! Біля входу в аеропорт нас чекає автобус. Сідаєте так як і в літаку, - говорить пані Емма. Викладачка яка відповідає за нас ці три дні, а також ще якийсь викладач, але його я не знаю, адже не веде у нас пари.

- Нам ще довго їхати? - Питаю у хлопців і Алексіс, коли усі сіли в автобус.

- Кілометрів двадцять п'ять, - відповідає Адріан дивлячись у свій телефон. Я здивовано підняла брову. Звідки він це знає? - Означає ще недовго.

Весь час ми вчетверо грали в карти. Скажу чесно, я здивована, що Мартін грає дуже добре. Тому зазвичай вигравала я або Мартін, а Адріан та Карен виграли тільки два рази...

Коли ми приїхали, я була в приємному шоці. Ми опинилися на досить великій території і навколо був лише ліс. Тут стояло близько двадцяти двоповерхових дерев'яних будиночків по колу, всередині велика їдальня та невеликий спортивний майданчик. Навіть можна сказати, що це невеликий комплекс для відпочинку. Якщо чесно я думала, що ми приїдемо на якусь маленьку галявину, де будуть старі палатки, але все виглядало дуже гарно. Впринципі мені вже тут подобається. Хлопці сказали, що у кожному будиночку є чотири спальні кімнати, одна вітальня, маленька кухня, ванна кімната, але сам душ у кожному третьому будинку. Тобто один душ на три будиночки, на дванадцять людей!

- Так. Усі сюди, - голосно промовила пані Емма.- Список, хто з ким житиме мають старости груп. Ніхто не мінятиметься, навіть не просіть. Коли буде ланч, ви всі почуєте, це буде один дзвінок. Наразі все!

Я підійшла до Елеонори, старости нашої групи, і попросила дати той список. Вона з радістю відддала список і сказала розбиратися самій. Я здивовано на неї подивилася, але нічого не сказала. 

- Тааакккссс,- сказала я, коли підійшла до друзів.- Ми живемо поруч три будинки підряд наші...

- Тільки не кажи, що є якесь але, - Алексіс благально подивилася на мене.

- Мг . Та, є одне малесеньке але, - я хмикнула коли побачила, хто з ким буде жити.- Так от я, Карен, Адріан і... І Мартін - житимемо в одному будиночку під номером 7. Ну ні, хто складав ці списки? Дівчата з хлопцями? Викладачі, що спали коли, то складали чи що?- Я розчаровано ще раз подивилася на той список. Можливо я не правильно прочитала, але ні все-таки правильно. - Так далі... Алексіс і Кейт житимуть з Сьюзан та Брітні.