Глава 6

Прокинулася я від дзвінка будильника. Зараз просто стільки різних думок, що склеїти щось одне неможливо. Вдягнувшись у легінси і якийсь світшот, швидко зав’язую хвостик і, взувшись у кроси, йду на пробіжку. У цьому містечку я провела більшу частину свого життя, але зараз я відчуваю себе тут лишньою. Так, батьки мене люблять і завжди приділяли і приділяють весь свій вільний час мені, проте… Проте я тут точно зайва. Таке враження, що я тут не повинна бути. Та задумавшись, я врізалася у якусь людину. Я впала і через хвилину відчула, що удар припав на ліву ногу. Відкривши очі я побачила… Дівчину!

- Дивись, куди преш! - Викрикнула вона. - Та я через тебе мало голову не скрутила!

- Окей, якщо я не дивилюся куди йду, то ти теж не краща. Могла зрозуміти, що я біжу на тебе!

- Ах, то ти ще вину на мене переводиш! Коза!

- Від такої ж чую. – Я спробувала встати, але не вийшло. Через цю козу, я ще місяць не зможу нормально бігати, можливо й більше. Нові спроби завершувалися не вдало. Супер, сиджу тут на альсфальті, відпочиваю… Та через хвилину я побачила руку, тої дівчини. Повагавшись хвилину, я все ж прийняла її. На диво, легінси не порвались, тільки трохи забруднились, та я це виправила.

- Кароліна, - сказала дівчина, коли ми, взявши каву, попрямували у парк.

- Каміла, - я усміхнулась їй, а вона мені.

- Ти вибач мені, що я так зразу на тебе наїхала, проте я така.

- Вибач мені також. Просто все так навалилося.

- Думаю, навіть якщо я запитаю, що в тебе сталося, то ти й так не скажеш, тому…

- Ні, мені потрібна чиясь думка і мені здається, що ти нікому про це не розкажеш, - Кароліна здивовано підняла брову. – Отже, як сніг на голову в липні, так нізвідки з’явився старший зведений брат. Розумієш, прямо на річницю весілля батьків. Той Ендрю чи як його…

- Чекай, Ендрю? – Кароліна зупинилася.

- Ти його знаєш? Якщо не помиляюсь, Ендрю Янг!

- Ні, я подумала про іншого, - я бачила, що вона бреше.

- Ну, такий мерзотник. Дратує до чортиків!

- А що він вже витворив? Думаю тебе тяжко образити, адже ти знаєш, що найкращий спосіб, щоб хтось закрив свій рот, напад. І повір я це перевірила на собі, - дівчина усміхнулась.

- Так, але ти розумієш, поводиться у мене вдома, як господар. Ще й руки розпускає. Дивись, - я закотила рукав кофти, де дуже добре виднівся добряче фіолетовий слід. – Це все мій братик!

- Ну що я можу сказати, подруго, тобі з ним дуже пощастило.

- Ага, прям слів не можу підбрати, я така рада! - З сарказмом сказала я. Кароліна виявилася веселою, доброю, розумною та досить цікавою дівчиною. Поговоривши ще годинки дві, ми домовилися якось зустрітися.

Батьків чомусь викликали на роботу, а Ендрю ще спав. Тому, прийнявши душ, я швиденько переодягнулася у джинси, футболку та кардиган і вирішила піти по магазинах. Походивши по місцевих магазинах, я так нічого цікавого не знайшла. Коли верталася додому, мені подзвонила Карен. Вона розказувала, що Мартін все питає, коли я повернусь. Але я й сама не знаю, адже з’явився Ендрю і мені потрібно якнайшвидше усе з’ясувати і з спокійною душею повернутися в універ. Також Карен казала, що скоро в Адріана день народження і він влаштовує вечірку. Звичайно, наша компанія запрошена. Але я не хочу йти, проте подруга просила добре подумати. Я погодилася, хоча зналю, що не піду. Нізащо!

Я повернулася додому, там нікого крім Ендрю не було. Тихо роззувшись, я попрямувала у свою кімнату. Відкривши двері, я застигла від шоку, але тільки на секунду.

- Що ти тут забув? - Питаю у Ендрю, що стоїть біля мого стола. За спиною у нього мій щоденник. Так, я веду свій щоденник. Та зараз мене більше хвилює, що цей гад тут робить. Я й так знаю, що правду не скаже, але...

- Ну, я цей... - хлопець швидко поклав мій щоденник у книжкову шафу, напевно, думає, що не побачу. - Там твоя мама просила взяти у твоїй кімнаті, якийсь документ на бізнес батька. Ти не знаєш, де він лежить? - А тепер я просто впевнена, що він тут з'явився не просто так. Уже ненавиджу тебе, Ендрю Янг!!! 

Ага, прям зараз тобі все покажу, не дочекаєшся. Мама ніколи не подзвонила б йому. Спочатку мені, а може тоді уже йому. І все, що стосується документів, вона говорить мені, адже я вчуся на журналістиці, а паралельно на економічному факультеті. Тому що я мала отримати бізнес батьків, але тут з'явився цей негідник. Ніби знав, що через два роки я буду вже поважною людиною на фірмі.

- Ок, але надалі попереджай, коли плануєш вриватися у мою кімнату. Щодо документів, я не знаю, де вони. Ти ж знаєш, я вчуся на журналістиці, і всі оці документи мені не цікаві, - брешу хлопцю, вдивляючись прямо у його очі. Насправді ніхто, крім батьків і деяких людей, не знає, що я навчаюсь на економіці. Та й батько мені ще вчора сказав, що бізнес отримаю я, незважаючи ні на що. А мій тато ніколи не змінює свою думку.

Хлопець роздратовано подивився на мене. Що думав, я дурепа і все розкажу? Не дочекаєшся, милий! Ще хвилину Ендрю дивиться на мене, напевно, обдумує, що робити далі. Адже його план провалився, як шкода... Хлопець роздратовано виходить з кімнати, сильно гримнувши дверима.

Уже увечері прийшли батьки та я вирішила нічого не говорити. А то ще подумають, що я якась слабачка, що за дрібницю зразу жаліється. Швидко повечерявши, я закрилася у своїй кімнаті. Потрібно подивитись, чи Ендрю щось читав у моєму щоденнику, а потім думати, що робити далі. Погортавши сторінки, я зупинилася на одній з них. Вона була на початку. Я спокійно видихнула, але на цій сторінці непомітно зроблений надріз, швидше всього канцелярським ножем. Прочитавши перші рядки, я застигла. Чому? Та тому що я тут писала про хлопця, який мені колись дуже подобався. Тоді мені було шістнадцять, ми почали зустрічатись. Але ми зустрічались тільки  два місяці, а потім я його кинула. Він не дуже радів і казав, що ще помститься мені, але я не сприймала це серйозно. І тільки що я зрозуміла, чому Ендрю зупинився на цій сторінці, адже я дуже детально описала, як він потім ненавидів мене усім серцем. Ну що, Ендрю, шукаєш уже союзників? Ну - ну.  Хочеш війни? Буде тобі війна, Ендрю Янг!