Глава 2

Каміла

Я сиділа у своїй кімнаті в гуртожитку і згадувала той поцілунок. Він був не першим, але такі відчуття вперше. Я не знала, як відреагують інші дівчата, та одне я знаю точно - тепер я стала ворогом номер 1 для Брітні. Було важко не помітити, як вона очікувала поцілунок Мартіна…

Я так поринула в роздуми, що не помітила, як зайшли подруги.

- Боже, ваш поцілунок це щось. Гарний початок цього року нічого не скажеш, - сказала Карен і почала стирати макіяж.

- Ти як? - Запитала Кейт. - Ти пішла, нічого не сказавши, ми переживали!

- Зі мною все гаразд, не хвилюйтеся. Вечірка вже закінчилася?

- Ще ні, - відповіла Карен.

-  Гараз, дівчата. Я, напевно, піду - пізно вже. Ти йдеш? - запитала Кейт.

- Добре, Кеті, я зараз теж прийду! - відповіла Алексіс. У нашому гуртожитку в кожній кімнаті живуть двоє студентів. Я живу з Карен, а Кетрін - з Алексіс.

- Камі, я бачу, що тебе щось турбує, - сказала Карен, після того, як вийшла Кейт. - Що саме?

- Розумієте, я не знаю, що буде завтра. А ще Мартін звалився, як сніг на голову. Я бачила його сьогодні вперше. Як я буду жити з ним?

- Ну, по-перше, він дуже милий хлопець, -почала Алексіс. - Я його знаю ще з дитинства. Він тебе не образить, а якщо так, то буде мати справу з нами.

- Домовились, - я посміхнулася; все ж, мої подруги найкращі.

- Вже пізно, я піду до себе, - мовила Алексіс. - Завтра зустрінемось, на добраніч.

- Добраніч, - сказали ми з Карен. Алексіс пішла, а ми почали збиратися до сну.

Зранку коли задзвонив будильник, на диво, я почувалася чудово, чого не скажеш про Карен. Дівчина вперто ігнорувала будильник. Зазвичай ми бігаємо зранку, але сьогодні, напевно, я сама вирушу на ранкову пробіжку.

На вулиці було ще досить прохолодно, але для пробіжки - саме те. Для початку треба було б взяти латте, шкода тільки, що у такій годині всі ще кафе закриті. Адже я б не відмовилася від чашечки, бо встала я все ж таки рано, о п'ятій. На щастя, я ще маю багато часу, тому що перша пара починається тільки в дев'ятій.

На вулиці нікого не було, лише час від часу проїджали автомобілі. Я бігла, не поспішаючи, і розглядала все навколо. Дерева досі були зелені, але в повітрі було чути, що вже осінь, та й погода вже осіння.

Взявши собі і Карен каву, я вирішила повернутися у гуртожиток. По дорозі згадала, що давно не дзвонила батькам, головне не забути їм сьогодні подзвонити. Я витягнула телефон, щоб подзвонити Алексіс - може їм також треба щось купити. Я глянула на екран. Ого, нічого я так гуляю, вже восьма. Якщо швидким темпом йти з гуртожитку до кафе, це займе близько 20 хвилин. А я все так розглядала , ніби вперше. Потрібно швиденько йти в гуртожиток будити Карен.    

Пари пройшли швидко. На щастя, Мартіна я сьогодні не бачила. Але все одно розуміла, що від цього не втечу. Я старалася зайвий раз не виходити навіть в душ - вирішила, що піду зранку замість пробіжки. Вночі я довго не могла заснути, а заснула аж під ранок, тому зранку витягнути мене з ліжка було місією неможливою. Тому вирішила не йти на пари. А оскільки це ще початок навчального року, то ще можна пропустити день з чистою душею.

Спокійно читаючи книгу, я почула, що хтось стукає у двері. Відкривши їх мені захотілося назад закрити, адже спершись на стіну стояв Мартін. Що він тут забув?

Він щось переглядав у телефоні, усміхаючись на всі тридцять два.

- Ти ще довго будеш там стояти? - не витримала я, а хлопець підняв на мене очі, продовжуючи посміхатися. - Якщо так, то я продовжу читати книгу.

- Не так швидко. То чому ти не в університеті?

- Ти що мені татусь?

- Ні, але потрібно обговорити умови нашого спільного проживання на місяць.

- А, ти про це дурне бажання? - Протягнула я. - Тоді скажу відразу, я не збираюсь жити з незнайомцем. Ти мені ніхто, так само як і я тобі. 

- Скажу тобі зараз же, - просичав хлопець і підійшов занадто близько.- Ти негайно збираєш речі і ми разом їдемо до мене. А якщо ні, то доведеться силою тебе відвезти.

- Ніхто мене не змусить це зробити. Навіть ти, Мартіне, - сказала я та захлопнула двері прямо перед його носом.

- Що ж ти за дівчина, Каміло? Подивимося хто ж переможе в цій грі, - все що я почула від хлопця, який говорив це радше сам собі. Я думала, що він це образно сказав, але глибоко помилялася.

Наступний тиждень Мартіна я не бачила і була рада цьому, особливо після останньої зустрічі.

Після другої пари я йшла з Карен і Алексіс у їдальню, сьогодні Кейт не було.

- Камі, ти вирішила, коли підеш купувати подарунок своїм батькам на річницю весілля?

- Ще ні, але цього тижня, - задумливо сказала я.

- До речі, вчора до нас приходив Мартін, - почала Алексіс. Хоч вони з Адріаном зведені брат і сестра, стосунки в них справді хороші. 

- І що? Чи тепер я повинна знати все про те, куди і коли ходить Мартін? - Мене вже відверто почало дратувати, що всі говорять про Мартіна. І ще він мені сниться, вдень я думаю про нього, боючись, що ми десь перетнемося. Дістало…

- Вибач, але тепер я все буду розказувати тобі про нього. Одним словом, наші батьки ввечері поїхали по справах і ми залишилися самі. Адріан запросив Мартіна. Він прийшов, і вони пішли у кімнату брата. Спочатку грали у відеоігри, а потім, закривши двері, щоб я не чула почали про щось говорити. Я не слухала, бо писала завдання. Потім вирішила взяти собі морозиво, вийшла і почула, як хлопці говорили щось про тебе. - Але Алексіс не встигла продовжити, адже до нашого столику підсіли Тін, Дерек і Адріан. Подруга самими губами сказала, що потім все розкаже.

- Дівчатка, як справи? -  запитав Дерек. Взагалі непоганий хлопець, але не в моєму смаку. А от Мартін мені подобається. От чому?

- Поки ви не прийшли, все було чудово, - невдоволено пробурмотіла я, а через хвилину відчула, що Карен легенько стала мені на ногу.

- Каміло, чому зразу так засмутилася? Чи не рада нашій компанії?- Вдававано, що здивований, запитав Адріан.