Розділ 12.

Підготовка до балу вийшла на фінішну пряму, але атмосфера в замку стала настільки наелектризованою, що, здавалося, від найменшої іскри все злетить у повітря.

​Вальтазар стояв біля вікна у своєму кабінеті й нервово стукав пальцями по підвіконню. Йому не подобалося те, що відбувалося в його замку останні два дні. Абсолютно не подобалося.

​По-перше, його елітна Тіньова Варта — Крош і Брут — замість того, щоб суворо доповідати про кожен крок людської дівчини, почали поводитися дивно. Вони ходили за Вікою з таким виглядом, ніби охороняли не «людське непорозуміння», а щонайменше темну богиню. Ба більше, Вальтазар особисто бачив, як Брут ховав у кишеню обладунку рожевий клубок ниток, а Крош, коли принц несподівано зайшов, гарячково намагався прикинутися, що просто вивчає гостроту свого леза, а не вимірює довжину якогось дивного плетива.

​Але найгіршим було інше.

​Мортімер.

​Його молодший брат, який ще кілька днів тому презирливо кривився при одній згадці про Віку, тепер постійно крутився поруч. Вальтазар уже тричі бачив, як вони потайки перешіптувалися в коридорах. Сьогодні вранці Мортімер взагалі виходив з оранжереї, посміхаючись! — явище настільки аномальне для Пекла, що Вальтазар ледь не викликав придворного цілителя.

​«Що вона робить? — розлючено думав Вальтазар, стискаючи кулаки. — Вона зближується з моїм братом? Навіщо? Щоб підстрахувати себе, якщо я програю війну за трон? Чи він просто... подобається їй?»

​Ця думка відгукнулася всередині гострим, майже фізичним болем. Вальтазар звик контролювати все. Він звик, що Віка належить до його світу, до його проблем. А тепер вона вислизала з-під його впливу, створюючи якісь таємні союзи за його спиною. І це були не просто політичні побоювання. Це були дикі, гарячі ревнощі, які він, як гордий демон, відмовлявся визнавати навіть перед самим собою.

​Тим часом у покоях Віки панував справжній шпигунський штаб.

​На столі лежав крихітний скляний флакон, наповнений густою, фосфоресцентною зеленою рідиною, яка час від часу випускала дрібні пухирці.

​— Екстракт «Сліз болотяного дракона» готовий, — урочисто прошепотіла Зора, поправляючи окуляри, які сповзли на ніс від хвилювання. — Я варила його всю ніч у найдальшому кутку підвалу бібліотеки. Дядько Грок допомагав мені стежити за вогнем.

​— Пахне... специфічно, — Віка злегка зморщила носа, помахавши рукою над флаконом. — Нагадує суміш тухлої капусти та дешевого освіжувача повітря «Хвойний ліс».

​— Це добре, панно, — басовито зауважив Крош. — Магічна есенція Малфаса теж має різкий запах трав. У кубку з вином та кров'ю вони нічого не відчують.

​— Мортімере, ти готовий? — Віка подивилася на молодшого принца.

​Мортімер сидів на підвіконні, крутячи в руках порожній флакон-двійник, який вони мали підкинути в крипту замість справжньої отрути. Він виглядав зосередженим, але в його очах більше не було того безпорадного відчаю. Був лише холодний азарт.

​— Готовий, — кивнув він. — Малфас зазвичай перевіряє крипту за годину до початку балу. Це наш єдиний шанс підмінити флакони. Крош і Брут відвернуть увагу варти біля вівтаря, а ми з Зорою...

​Двері покоїв раптово відчинилися без стуку.

​Всі присутні зреагували миттєво, наче професійні шпигуни. Мортімер одним рухом сховав порожній флакон у рукав і невимушено потягнувся. Крош і Брут випрямилися, як струни, заступивши собою стіл із зеленим зіллям. Зора судорожно вхопила першу-ліпшу сукню, що лежала на кріслі, і почала здувати з неї уявні порошинки. А Віка просто повернулася до дверей із максимально невинною посмішкою.

​На порозі стояв Вальтазар. Його погляд був темним, а фіолетові іскри в очах обіцяли швидку розправу. Він повільно обвів поглядом кімнату: брата, бібліотекарку, своїх найкращих гвардійців і, нарешті, Віку.

​— Я бачу, у вас тут надзвичайно весело, — холодно промовив він, роблячи крок уперед. — Мортімере, не знав, що ти став палким прихильником жіночої моди. Чи ти допомагаєш Вікторії обирати стрічки для сукні?

​Мортімер плавно зліз із підвіконня, повернувши на обличчя свою фірмову ліниву маску.

— Ну чому ж одразу стрічки, брате? — протягнув він, проходячи повз Вальтазара до виходу. — Просто даю твоїй смертній кілька порад, як не зганьбитися перед батьком. У тебе ж на це, як завжди, немає часу. Бувай, Віко. Побачимося на балу.

​Він вийшов, зачинивши за собою двері. Зора, відчуваючи, що температура в кімнаті впала до мінусової, швиденько вклонилася:

— Я... я піду перевірю шви на сукні! — і вислизнула слідом.

Крош і Брут перезирнулися.

— Ми... на варту, панно, — прохрипів Брут. Охоронці безшумно вийшли з кімнати, залишивши Віку наодинці з розлюченим принцом.

​Вальтазар підійшов до неї майже впритул. Від нього пахло грозою та дорогою шкірою.

— Що тут відбувається, Вікторіє? — його голос вібрував від стримуваного гніву. — Чому мій брат проводить у твоїх покоях більше часу, ніж у власних? Ти забула, хто привів тебе в цей замок?

​Віка не відступила ні на крок. Вона склала руки на грудях і зухвало подивилася йому в очі.

— Валік, ти зараз ревнуєш чи просто намагаєшся показати, хто тут господар?