Розділ 10.

Зора завжди знала, що королівська бібліотека — це найкраще місце для підслуховування. Тут панувала вічна тиша, а особливе магічне відлуння під високим склепінням дозволяло чути розмови навіть з іншого кінця залу. Але того вечора, коли Верховний жрець Малфас увійшов до приміщення разом зі своєю донькою Селеною, Зора затамувала подих і сховалася за найвищою полицею з магічними трактатами.

​— Ти все приготувала? — голос Малфаса звучав як скрегіт металу по склу.

— Так, батьку, — голос Селени тремтів. — Есенція «Квітів забуття» зібрана. Але чи впевнений ти? Якщо принц Мортімер дізнається...

— Він нічого не дізнається, — жрець підійшов до доньки і різко схопив її за підборіддя, змушуючи дивитися собі в очі. — Під час ритуалу ти непомітно виллєш це в чашу з вашою кров'ю. Магія замку сприйме це як безумовний зв'язок. Ти станеш істинною Мортімера, і ніхто — навіть сам Вальтазар чи король — не зможе це оскаржити. Ми контролюватимемо молодшого принца, а через нього — і все королівство.

​Зора відчула, як у неї холоне кров. Вони не просто хотіли "передбачити" істинність для молодшого принца — вони збиралися зварити магічний приворот, який назавжди позбавить Мортімера власної волі і приведе жреця до влади над королівством.

​Як тільки зрадники вийшли з бібліотеки, Зора, не озираючись, кинулася геть. Вона знала, що треба шукати Віку.

​Віка сиділа у своїй кімнаті, розглядаючи ескізи сукні, коли двері відчинилися, і ввалилася захекана Зора. Вона була біліша за привидів, що блукали замковими коридорами.

​— Панно Віко... — вигукнула бібліотекарка, зачиняючи двері. — Вони... вони брешуть! Жрець Малфас! Він готує есенцію «Квітів забуття». Він змусить принца Мортімера прийняти її на балу, щоб прив’язати до своєї доньки Селени!

​Віка повільно відклала ескізи. Її обличчя стало кам'яним.

— Есенція забуття? Зоро це щось на кшталт наркотику, який стирає волю?

— Це магічний зв'язок, — Зора тремтіла. — Після нього принц бачитиме в Селені свою єдину істинну пару. Він навіть не зрозуміє, що це обман.

​Віка згадала слова Мортімера в оранжереї: «Я не хочу бути королем... Він бачить у мені лише невдаху». Це було жахливо. Його власна магія, його власне походження могли стати його в’язницею через звичайний магічний підступ.

​— Крош! Брут! — гукнула Віка, і охоронці миттєво з’явилися з-за дверей із в’язанням в руках. — Відкладіть свої спиці. У нас є робота.

​— Що ми маємо робити, панно? — запитав Крош, напружуючись.

— Ми не дамо цьому ритуалу відбутися, — Віка подивилася на Зору. — Зоро, ти сказала, що есенція вже готова. Де вони її тримають?

— У крипті під вівтарем, — відповіла дівчина. — Але там охорона, і...

​— Охорона — це проблема Вальтазара, — Віка підвелася і рішуче пішла до виходу. — Ми не будемо красти цю есенцію. Ми зробимо щось краще. Ми її замінимо.

​— На що? — не зрозумів Брут.

— На щось, що змусить Малфаса та Селену пошкодувати, що вони взагалі народилися, — Віка хитро посміхнулася. — Зоро, чи є в бібліотеці рецепт чогось... ну, дуже проносного? Або такого, що змушує шкіру на кілька годин стати яскраво-зеленою?

​Зора на мить задумалась, а потім в її очах спалахнув вогник азарту.

— Здається, я пам’ятаю книгу про отруйні рослини боліт... там було дещо про «сльози дракона», які викликають нестримну гикавку.  

— Ідеально, — підсумувала Віка. — Починаємо операцію «Врятуй принца».

За чверть години в покоях Віки панувала напружена атмосфера. Дівчина скликала термінову нараду.

​За круглим столом сиділи всі свої: Зора, яка щойно закінчила ще раз свою розповідь; старий Грок, який тривожно стискав кулаки; та Крош і Брут — двоє елітних гвардійців Тіньової Варти, які стояли за спиною Віки, намагаючись непомітно сховати в рукава спиці та мотки вовни.

​— Значить так, — повільно промовила Віка, схрестивши руки на грудях. — Це дуже підло так поступати. 

​— Це державна зрада, панно, — тихо промовив Грок. — Якщо жрець підкорить розум принца, замок опиниться в руках Малфаса. А Вальтазара просто знищать.

​— Ми не можемо діяти самі, — Віка підвелася і підійшла до вікна. — Тут вирішується доля не лише Вальтазара. Мортімер — головна жертва цієї схеми. Він має знати. Гроку, приведи його сюди. Тільки тихо. Зроби так, ніби ти несеш йому вечірній чай і будь-яким способом вмов прийти сюди.

​Грок кивнув і безшумно зник за дверима.

​Чекати довелося недовго.