Розділ 7.

Ранок для Віки наступив несподівано. Вона ще спала і бачила чудовий сон, в якому вона керувала усіма демонами цього світу, як раптом двері її покоїв відчинилися без стуку, і всередину ввалилася ціла делегація.

​На чолі цієї делегації був Вальтазар. Він стояв на порозі, схрестивши руки на грудях. За його спиною вишикувалися троє істот, що виглядали як найсуворіші демони-аристократи, яких Віка будь-коли бачила.

​— Валік, ти що, знущаєшся? — Віка, яка щойно вилізла з-під ковдри, протерла очі. — Чому ти вриваєшся до мене без стуку у двері, ще й так рано? Я ще спала! І свій ранок хочу провести у тиші з чашкою кави.

​— У нас немає часу на тишу і каву, — відрізав принц. Його очі знову злегка блиснули фіолетовим — ознака того, що він нервує. — Якщо ти з'явишся на балу в цьому... — він презирливо вказав на її футболку з фламінго, — то мій брат виграє ще до початку танців.

​Він зробив жест рукою в сторону, і «делегація» ожила.

— Це пані Ельза, — вказав Вальтазар на худорляву демоницю з гострими, як лезо, пальцями. — Вона пошиє тобі ідеальну сукню, в якій ти не виглядатимеш як... як проста людина. Це метр д'Орн, він підбере прикраси, що будуть пасувати саме тобі до плаття. А це — наставниця Каліста. Вона навчить тебе ходити, їсти і мовчати тоді, коли це потрібно.

​Віка злізла з ліжка, відчуваючи, як адреналін витісняє сон і обвела всіх присутніх поглядом, зупинившись на принці.

— Чекай. Ти хочеш зробити з мене ляльку? Вальтазаре, ти бачив, що я можу заткнути Ліліт за пояс без жодного корсета. Я хочу просто бути собою на тому балу.

​— Мені не потрібно, щоб ти була собою, — холодним тоном кинув Вальтазар, хоча в його погляді промайнуло щось схоже на невпевненість. — Мені потрібно, щоб ти була королевою. І якщо для цього треба запхнути тебе в сукню і навчити не хрустіти паличками перед послом безодні — я це зроблю.

​— Ну, тоді готуйтеся, — Віка підійшла до наставниці Калісти, яка вже вимірювала довжину її кроку. — Пані Калісто, сподіваюся, ви готові до того, що я ставитиму багато питань?

​Наступні кілька годин перетворилися на справжнє пекло, яке, на думку Віки, було набагато гіршим за реальне пекло демонів. Її намагалися затягнути в корсет, який перекривав кисень («Це створює поставу, панно!» — пищала Ельза), вчили тримати келих («Мізинець вгору, не так, як у шинку!» — гарчала Каліста) і вимагали, щоб вона рухалася так, ніби пливе по воді.

​Вальтазар спостерігав за цим всім з кутка кімнати. Він очікував, що Віка здасться або почне істерику. Але вона вперто трималася. Дівчина знущалася з наставників, виправляла їхні помилки в етикеті, посилаючись на "світські правила земних аристократів", і примудрилася так заговорити зуби метру д'Орну, що той погодився на відвертий розріз на сукні, який, за його словами, був «занадто зухвалим для двору».

​В якийсь момент Каліста відступила, витираючи піт з чола.

— Вона вперта, Вальтазаре. Вона не хоче бути демонічною леді. Вона хоче бути... собою.

​Віка, знову переодягнена в щось легке після примірки, підійшла до Вальтазара. Вона була втомлена, але її очі горіли тим самим азартом, що й у бібліотеці.

​— Слухай, Валь, — сказала вона, вже не звертаючи уваги на титули. — Ти боїшся, що я зганьблю тебе перед братом. Але ти не розумієш одного: на балу всі дивитимуться на Мортімера і його «ідеальну» пару. Якщо я буду ідеальною копією Ліліт, мене просто не помітять. А якщо я буду собою... я буду єдиною, на кого вони дивитимуться.

​Вальтазар мовчки подивився на неї і зітхнув. Він раптом зрозумів, що це було найкраще рішення в його житті, залишити дівчину тут. Він намагався створити з неї ляльку, а вона планувала перетворити бал на виставу, головною зіркою якої стане вона сама.

​— Добре, — нарешті відповів він, ледь помітно посміхнувшись. — Будь собою. Але якщо ти знову назвеш мене «Валіком» перед королем — я не гарантую, що ти після цього вижевеш. І Віко, ти все одно повинна бути в платті, це не обговорюється.