Вступ

Ліло з дитинства знала, що з нею щось не так.
Не настільки, щоб це можна було виміряти.
І не настільки, щоб одразу виправити.
Просто вона відчувала більше, ніж було потрібно.
Вранці світ прокидався разом із нею — синхронно, точно, без збоїв. Повітря було рівним, світло — правильним, простір — безпечним. У цьому світі не існувало різких рухів чи випадкових рішень. Усе мало свою причину і свій алгоритм.
Ліло лежала нерухомо, дивлячись у стелю. Вона завжди затримувалася в цьому моменті — між сном і реальністю, коли ще можна було вдавати, що день не почався. Саме тоді в голові з’являлися думки, які не мали дозволу на існування.
Їй здавалося, що світ навколо занадто правильний.
Ніби хтось колись дуже боявся хаосу — і стер його повністю.
Ліло підвелася повільно. Вона рухалася обережно, не тому що була слабкою, а тому що навчилася не виділятися. Бути непомітною означало бути безпечнішою. У цьому світі безпеку цінували понад усе.
Вона дивилася у вікно й бачила місто, яке ніколи не змінювалося. Воно не старіло, не руйнувалося, не пам’ятало помилок. Тут не було місця випадковим зустрічам і неправильним рішенням. Кожен знав, ким стане. Кожен ішов своїм маршрутом.
Ліло — ні.
Її майбутнє виглядало порожнім. Не страшним — просто порожнім. У ньому було все необхідне, але не було нічого, що хотілося б назвати своїм.
У навчальному центрі дні зливалися в один. Предмети змінювалися, формати — ні. Знання подавалися точно, вивірено, без надлишків. Минуле існувало лише як інформація. Тіло — як механізм. Людина — як система, яку потрібно підтримувати в робочому стані.
Ліло слухала, запам’ятовувала, виконувала.
І водночас ловила себе на дивному відчутті — ніби за всією цією впорядкованістю ховається щось інше. Щось живе. Щось небезпечне.
Іноді їй здавалося, що вона пам’ятає те, чого ніколи не бачила. Запахи. Шум. Біль. Радість. Нерівність. Ніби в ній залишився уламок світу, який давно прибрали заради стабільності.
Вона не говорила про це.
Про такі речі не говорять.
Ліло знала лише одне: система бачить усе.
І рано чи пізно вона помітить і її.
А помилки в цьому світі не залишають без уваги.