Помилка системи

Опівночі Орест вийшов з будівлі Верховної Ради. День видався гарячим. Добре, хоч мітингувальники, які щодня збирались під її дверима, часом з діаметрально різними вимогами, розійшлися. «А ще краще, якби їх розігнала охорона», — мстиво подумав він, із сумом згадавши, як чвакнув перезрілий помідор, — і де вони його тільки дістали, — стікаючи по лацкану його піджака. Недешевого, до речі.

Орест вмостився на пасажирському сидінні аеротаксі, яке чекало на нього ще з шостої вечора, коли номінально мав закінчитись робочий день. Розрахувався кредиткою, накинувши сервісу кругленьку суму за очікування. Як тільки дверцята зачинилися і всі вуличні звуки наче розчинились у вакуумі, Орест нахилився до навігатора:

– Вулиця Затишна, дев’яносто восьмий поверх, четверті апартаменти.

Мотор тихо загудів, увімкнувся кондиціонер, підтримуючи максимально комфортну температуру, згодом залунала легка, ненав’язлива музика.

Орест відкинувся на спинку сидіння і потягнув пальцем краватку, яка чомусь давила наче зашморг. Насправді все йшло чудово: кар’єра перла вгору — за десять років від наївного хлопчини з села Малі Підвишні залишилось хіба що ім’я. Орест наїв солідний живіт, який періодично прибирав завдяки біохакерській програмі, інтелігентно посивів на вилицях, позбувся від сільської говірки і вивчив окрім всесвітньої ще чотири мови. Йому були доступні найкращі костюми, найдорожчі аеромобілі, колекційні годинники та найгарніші дівки. А головне, вдома на нього чекав подарунок від посла сусідньої країни. Можна сказати, хабар. Справжнісінький хабар, який Орест сподівався сьогодні ж скуштувати — пляшка грузинського вина. Їй було років вісімдесят. Посол запевнив, що рідина за склом з натурального винограду, а не концентрату із барвниками та підсолоджувачами. Згадавши про неї, Орест усміхнувся, в очікуванні неземного блаженства від дегустації.

Аеротаксі, об’їжджаючи затори, летіло через бідняцький район — гетто, куди нормальні люди носа не показували. Орест сам планував маршрут. Він виглянув за скло, шукаючи очима знайому вивіску і, ледь побачивши мерехтіння, нахилився вперед.

– Зупинимось тут. Координати зупинки з маршруту витреш, – сказав він. – П’ять хвилин.

Дверцята аеротаксі відчинилися, і Орест напрочуд швидко вискочив на брудний асфальт, вкритий кратерами вибоїн. Біля будівлі, що мерехтіла новорічною ялинкою, прикрашена різнокольоровими ліхтариками, вишикувались дівки. Вони були, звичайно, не справжніми. Орест сам, на своєму першому голосуванні, підтримав законопроект проти торгівлі жіночим тілом. Ніхто, звісно, не здивувався, коли на заміну справжнім жінкам прийшли механічні — бо коли є попит, його будуть задовольняти будь-яким способом. Феміністки ще декілька тижнів збиралися на мітинги під Радою — кричали, що це, у будь якому разі, об’єктивізація, але ніхто їх не слухав. Місцеві сутенери викупали пошкоджених андроїдів, майстри із чорного ринку — лагодили пошкодження та правили код. В результаті штучний інтелект міг вести філософські розмови будь-якого рівня складності із замовником, а тіло андроїда витримувало куди більші навантаження, аніж тіло людське. До того ж, машина не знала слова «ні».

Микита — «таточко» механічних дівчат, вискочив із бару вчасно. Він клацнув пультом, і андроїди заворушились, ніби прокинулись після сплячки.

– Ти щось пізно, – Микита, не прикриваючи рота, позіхнув і кивнув підборіддям на своїх підлеглих. – Думав, не чекати вже…

– Важкий день…

– А в нас нова поставка. Вибирай, яка на тебе дивитися!.. – Микита відступив у бік.

Орест примружився, розглядаючи новеньких — високі, ставні, з величезними цицьками — просто рай для збоченців. Звичайно, Орест не мав до них жодного відношення. Просто в нього не вистачало часу на нормальні стосунки. Але, скільки б він не працював на благо країни та її громадян, він не переставав бути чоловіком.

– Руда дивна якась… – пхикнув він, роздивляючись дівку — маленька, худорлява, її кучері із золотистими переливами розсипались по плечам — зовсім не схожа на інших. Величезні очі дивилися на нього знизу вверх якось… якось занадто.

Орест тряхнув головою. Микита знизав плечами:

– Саньок її надибав. Якийсь дід-винахідник коні двинув, а родичі швиденько розпродавали його мотлох. Двісті баксів за цю бляшанку виклав. А з іншого боку, шо? Дівка як дівка… під пиво покатить, – він схопив її за зад, і Оресту на мить здалося, що обличчя андроїда скривилося під огиди. – Спробуєш? Я тобі знижечку випишу.

Орест відійшов — йому самому стало бридко, але він не розумів чому, а рефлексувати в нього не лишилося сил. Він багато працював, він заслужив трохи розвіятись!.. Орест зупинився поруч із білявкою, яку замовляв часто. Можна сказати, був її постійним клієнтом. Синьоока, із золотистими косами, на її щоках грав легкий рум’янець — «дівчина з обкладинки» була схожа на його перше кохання, тому Орест називав андроїдку Катрею. Вона не протестувала. Машина не знала слова «ні».

Але розраховуючись за ніч, Орест чомусь в останній момент тицьнув пальцем на руду. Він і сам здивувався, але виправитись не встиг. Микита натиснув ще декілька кнопок на пульті:

– Ця мала твоя на всю ніч. І, я обіцяв знижку, тому дарю додаткові дві години, – він поплескав по плечу руду і підштовхнув до аеротаксі. – Якщо будуть якісь проблеми — маякни.

– Які проблеми? – Орест зупинився на мить, і гидкий морозець пробігся у нього під шкірою.

Микита задумався:

– Ну, всяке може бути. Я її не випробував — я красивих люблю, щоб були стрункі, цицясті і писок стервозний. А тут — хтозна, для чого її той дід спроектував. – Микита задумався і махнув рукою: – Коротше, не парся. Якщо шо — просто маякни.