Розділ 10

– Мені шкода, що Діма не бачить очевидних речей, – говорить Алекс через кілька хвилин. 

– Давай не будемо про нього, – кажу, ковтаючи гіркий клубок у горлі. – Я зараз тільки про одне мрію – забути його назавжди. 

– Це так важко зробити? – хмуриться Алекс. 

– Важко, тому що я сильно його кохала, – зітхаю.

– Ти говориш про це у минулому часі, отже, є надія, що почуття таки сходять нанівець, – цікавиться чоловік. 

– Діма все робить для того, щоб так і було, – знизую плечима. – Алексе, а чим ти займаєшся? 

Я сподіваюся, що він зрозуміє мій тонкий натяк не говорити більше на цю тему. Алекс усміхається і продовжує:

– У мене своє рекламне агентство. Доволі відоме і велике, – розповідає. – Я люблю створювати щось цікаве і неординарне, а ще люблю повертатися сюди, хоча кілька років живу в Америці. А чим ти займалася до того, як… 

Його погляд опускається на мій живіт, а я тільки хмикаю. Таке відчуття, що це якесь замкнуте коло. Про що б ми не говорили, все одно все зводиться до того, що всюди буде причетний Дмитро. 

– Як завагітніла? – питаю. – Я працювала помічницею Дмитра два роки. Саме тоді й закохалася. 

– Як цікаво… Знаєш, мені дуже цікаво, як так сталося, що ви переспали, якщо він божеволіє від Яни, але розумію, що це не моя справа, тому можеш не відповідати. Факт-то залишається фактом – ти носиш під серцем його дитину. 

– Діма не впевнений, що син від нього, – зітхаю. – Завтра мають бути результати тесту ДНК. Я думаю, що після них дещо таки зміниться. 

– Сашо, якщо тобі буде необхідна допомога, ти можеш звертатися до мене. Не варто соромитись. Я готовий тобі допомогти, – усміхається.

– Дякую тобі, – шепочу, а подумки додаю: 

“Дуже шкода, що Діма – не ти…” 

Ми повертаємось назад, де стоїть автомобіль, і там на нас уже чекають всі інші. Діма не зводить з мене погляду, а от Яна Алекса розглядає. 

– Повертаємось? – питає Даша. – Нам ще треба в магазин поїхати. Сукні обрати. О, Сашо! Ти з нами?

– Та ні, я… 

– Звісно, з вами, – закінчує за мене Алекс, а тоді нахиляється до мого вуха. – Не хвилюйся. Усі витрати я беру на себе. 

Перекошене від злості обличчя Діми треба просто бачити. Я не розумію, чому у нього саме така реакція. Він злиться, що Алекс мені допомагає, але сам пальцем об палець не вдарив заради мене чи нашого сина. 

– Добре, я з вами! – випалюю. 

– Клас! – радіє Саша. – Алексе, відвезеш нас у торговий центр? 

– Без проблем! Поїхали! – він знову відчиняє для мене двері та чекає, поки сяду всередину. Коли усі розміщуються в салоні, я не можу втриматись і дивлюсь у бокове дзеркало, у якому видно Діму та Яну. 

Ці двоє явно сваряться, але мене це ніяк не зачіпає. Діма так цього прагнув… Щоденних істерик своєї дівчини з захмарною самооцінкою. Тепер має те, що хотів. Я сподіваюсь, що він щасливий. Все-таки стільки років страждав від кохання до цієї змії.

Діма

– І що це було? – невдоволено питає Яна, коли Алекс з дівчатами залишає стоянку. – Чому ти так витріщався на цю брехуху?! 

– Не говори дурниць, – ціджу. – Ні на кого я не витріщався.

– Тоді чому ти став на її захист у кафе? Хіба я не правду сказала? – продовжує мене діставати. – Не змогла на тебе свого виродка повісити, то вчепилася в Алекса! 

– Досить! – гиркаю так, що Яна від несподіванки навіть відступає. – Перед тим, як обзивати цю дитину, хоча б подумай, що вона може бути моєю! Та навіть якщо не моя! Не можна так, Яно!

– Ти ще вчити мене будеш? – ображено випалює і дістає з сумки телефон. – Знаєш що? Я краще на таксі додому поїду. А ти охолонь і нарешті розберись у тому, чого хочеш! Мене, чи цю… святошу з пузом! 

Яна відходить і набирає номер таксі, а я розумію, що нам дійсно варто розійтись по різних кутах на деякий час. Я не хочу її втрачати, а зараз усе до цього йде, і це погано. 

Не прощаючись, Яна сідає у салон автівки, що приїхала її забрати, і їде геть. Я ж сідаю за кермо своєї машини та обхоплюю руками кермо. Всередині все перемішалося, і так важко, наче на плечах дуже важкий вантаж. 

Сьогодні зі мною відбулися якісь дивні метаморфози. Коли побачив, як до Саші клеїться Алекс, відчув щось дуже дивне. Ні, це не ревність. Просто… я не хочу, щоб брат також постраждав від ігор цієї дівчини. Вона доволі легко входить у довіру людей.

Хороша дівчинка Саша, яка сьогодні врізала мені так, наче багато років боксом займалася.

Їхати додому немає жодного бажання. Саме тому телефоную Артуру і домовляюсь зустрітися в барі. Мені терміново треба випити та зібрати думки докупи. З того моменту, як на порозі моєї квартири з'явилася Саша, все пішло шкереберть. 

Навіть той факт, що Яна – моя наречена, не приносить такого задоволення, як я думав. Ще й Саша сьогодні зачепила цю тему. Я буду мудаком, якщо скажу, що вона не має рації. Так, Яна ніколи мене не кохала, я це знаю. Але ж зараз ми разом. Невже дівчина може погодитися на пропозицію руки та серця без почуттів? Це ж якою меркантильною треба бути!