Розділ 8

Пляшка вислизає з моїх рук і падає на підлогу. Вода розливається, але мене це мало турбує. Я розгублена та налякана, адже вперше бачу цього чоловіка, який встиг познайомитися з моїм сином. 

Незнайомець відступає і вмикає світло. Спочатку прижмуруюсь, а коли повертається здатність нормально бачити, розглядаю його. 

Високий, широкоплечий і чимось схожий на Дмитра. Світле волосся, блакитні очі, але погляд трохи колючий. Схоже, він ніяк не може зрозуміти, хто я така і що тут забула. 

– Ти подруга Дарини? – питає, розглядаючи мене з голови до ніг. Найдовше його погляд зупиняється саме на моєму животику. 

– Ні, – кажу тихо і прикриваю живіт руками.

– Тоді хто ти? – хмуриться. – Працюєш тут?

– Ні, я… – і як йому пояснити, що я вагітна від Дмитра? Я швидко здогадуюсь, що цей чоловік – родич Мельників. Даша говорила, що сьогодні вони прилітають з Америки. Тільки я й подумати не могла, що наша перша зустріч буде саме такою. 

– Що за шум? – на порозі кухні з'являється Олена і зацікавлено нас розглядає. Я ж радію, що не доведеться нічого пояснювати, адже це зробить мама Діми. – О, ви вже встигли познайомится!

– Ще ні, – відповідає чоловік. – Дівчина явно розгублена і не поспішає відповідати, що тут робить. 

– Схоже, ти її налякав, – Олена стає поруч зі мною і піднімає з підлоги пляшку. – Це Саша. Вона… вагітна від Дмитра. 

– Від Дмитра? – перепитує чоловік. Він не приховує свого здивування, і, певною мірою, я його розумію. – Це жарт такий? 

– Та ні, – зітхає жінка. – Це важко пояснити, тому краще не питай. Сашо, це мій племінник – Алекс. Він з родиною прилетів з Америки до нас у гості.

– Дуже приємно, – кажу абсолютно не щиро. Зовсім мені не приємно. Я не знаю цього чоловіка і наша перша зустріч вийшла такою собі. – Я краще до себе піду. Пізно вже. 

Не озираючись, залишаю кухню і піднімаюсь сходами на другий поверх. Після цієї зустрічі серце не на місці. Я ж тільки почала звикати до батьків і сестри Діми, а тут ще родичі, які можуть бути не такими й хорошими, як Олена та Віталій. 

Заснути вдається не одразу. Довго лежу в темряві і дослухаюсь до кожного звуку за дверима. Чую голоси, і згодом все стихає. Розумію, що зранку доведеться знову побачити цього Алекса, і не тільки його, і мене це неабияк лякає. 

Прокинувшись зранку, довго не наважуюсь залишити кімнату. Коли ж розумію, що сидіти тут немає сенсу і рано чи пізно вийти таки доведеться, переступаю поріг. 

Йду сходами вниз і минаю вітальню, з якої доносяться голоси. Одразу йду на кухню, де Марія годує мене сніданком. Розумію, що переховуватись вічно не вийде, але все ж сподіваюсь трохи потягнути час. Швидше за все, Олена встигла розповісти про мене всім і мені не доведеться цього робити. 

– Ти чого тут? – питає Даша, коли заходить на кухню. У неї за спиною висока білявка з зеленими очима. Розумію, що це, швидше за все, сестра цього Алекса. Ці двоє дуже схожі. 

– Снідаю, – кажу і демонструю їй шматок круасана. 

– Сашо, познайомся з моєю двоюрідною сестрою Кірою, – продовжує Даша. – Кіро, це Саша.

– Привіт! – вітається дівчина. – Кого чекаєш?

– Хлопчика, – кажу. 

– Круто! У Діми буде син, – хмикає. Вона не виглядає поганою і начебто нормально до мене ставиться. Та це тільки перше враження. Хто знає, що насправді ця Кіра думає. 

– У Діми буде Яночка, – кривиться Даша. – Він крім неї більше нікого і нічого не помічає. 

– Навіть власну дитину? – за спиною Кіри з'являється той самий Алекс. Коли наші погляди зустрічаються, стає ніяково. 

Сьогодні я можу розглянути його трохи краще і ще раз переконуюсь, що він трохи вищий за Діму і ширший у плечах. Біла футболка облягає підтягнуте тіло, а світлі шорти роблять його не таким солідним, яким він був вчора у костюмі. 

 – Навіть її, – зітхає Даша. – Сашо, ми збираємось у місто. Прогуляємось набережною. Хочеш з нами? 

– Та ні, – чесно кажучи, я не готова зближуватися з цими людьми. Цей Алекс мене бентежить, а Кіра напружує. Мабуть, я сама себе накручую, але розумію, що варто тримати дистанцію. – Не хочу вам заважати.

– Не говори дурниць, – несподівано заявляє Алекс. – Ти не будеш нам заважати. А от прогулятись набережною буде корисно як тобі, так і дитині. Хіба ні?

– Справді, Сашо! – додає Кіра. – Поїхали з нами! Навіщо киснути тут, коли є ми?

Розумію, що вибір у мене невеликий, тому… погоджуюсь. Не впевнена, що роблю правильно, але сподіваюсь на краще. Там же Даша буде, а вона хороша. Не десть мене образити в разі чого. 

Доводиться повернутись у свою кімнату, щоб взути босоніжки. Коли ж спускаюсь на перший поверх, на мене чекає не надто приємна картина. Окрім Алекса, Кіри та Даші, там є ще й Діма з Яною. Не розумію, чому ці двоє примчали з самого ранку, але намагаюсь триматися. 

– Готова? – питає Алекс і подає мені свою руку, коли зупиняюсь на останній сходинці. Трохи вагаюсь, чи приймати її, ще й Дмитро погляду з мене не зводить. 

От він чомусь злий, а я не можу зрозуміти причини. Сам хотів Яну. Тепер вона з ним. Що ще не так? Мабуть, справа у мені. От зникла б я кудись – було б взагалі ідеально.