Розділ 6

Діма

Їду від батьків і раз за разом набираю номер Яни. Слухаю довгі гудки – і кортить викинути клятий телефон у вікно. Шкода, що проблему це не вирішить. 

Коли я запросив її на вечерю до батьків, то й подумати не міг, що там буде Саша. Мені здавалося, що тато їй заплатив і дівчина вже на півдорозі до свого села. А воно он як повернулося. 

І як тепер пояснити Яні, що я не хотів цієї дитини? Я ж лише її кохаю, а та ніч з помічницею була божевільною помилкою. 

Розумію, що до Яни не додзвонитися, тому вирішую поїхати до Артура. Дорогою купую пляшку віскі, щоб було веселіше розповідати про власні проблеми, а коли друг відчиняє двері, одразу ж опускає погляд на пляшку.

– Усе так погано? – питає.

– Жахливо, – ціджу. Він пропускає мене у квартиру, і, поки дістає з холодильника лимон і нарізає його часточками, я розливаю алкоголь по склянках і розповідаю все за порядком. 

– Оце так ситуація, – хмикає Артур і бере в руки склянку. – Виходить, твої батьки зробили те, що мав би зробити ти.

– Тобто? – випиваю усе одним махом і здивовано дивлюсь на друга. 

– Дімо, ти ж чудово знаєш, що ця дитина твоя. Навіщо ці тести? – питає Артур, а я починаю злитися. – Хочеш потягнути час? Для чого?

– Я прийшов, щоб ти мене підтримав, а ти виносиш мені мозок не гірше батька, – ціджу.

– Я намагаюсь поставити його на місце, – хмуриться друг. – Ти завжди був відповідальним. Що з тобою відбувається зараз? Ця Яна якось неправильно на тебе впливає!

– І ти туди ж! – чую ім'я коханої – і миттєво заводжусь. – Через Сашу і її дитину Яна зі мною не розмовляє! У нас тільки-но все почало налагоджуватись – і тут сюрприз! 

– Ти серйозно? – фиркає Артур. – Ну, звісно, найпростіше списати всі свої негаразди на бідну дівчину! 

– Так! Досить з мене! – розумію, що розслабитись не вийде, і підводжусь з крісла. – Я краще додому поїду. 

Артур мене не зупиняє. Знаю, що все одно залишиться при своїй думці. Можливо, саме тому ми й дружимо. 

Сідаю за кермо і згадую, що пив. Мабуть, варто викликати таксі, але я не хочу залишати тут свою машину. Випив небагато, тому сподіваюсь доїхати без пригод. 

Вдома приймаю душ і знову телефоную Яні. Її телефон вимкнений, і це неабияк дратує. Я розумію, що не зробив нічого поганого. Ми не зустрічалися, коли Саша завагітніла. Але ображатись Яна вміє ідеально,  тому на мене чекає ще той виніс мізків.

Наступного ранку доводиться їхати у клініку. Знаю, що батько не заспокоїться, поки не дізнається, чи його це онук. Я не хочу думати про те, що буде, коли всі дізнаються правду, і все ще сподіваюся, що ця дитина не моя. 

Я ніколи не кохав Сашу. Так, можу погодитись з Артуром щодо того, що вона хороша дівчинка. Була. До тієї ночі. 

Я взагалі нічого не пам'ятаю і ще раз переконуюсь, що Саша просто скористалась ситуацією. Як інакше пояснити те, що повернулась вона тільки через шість місяців? Де була до цього? 

Біля клініки ще нікого немає. Зупиняюсь біля входу й чекаю на батьків і Сашу. Не минає і п'яти хвилин, коли на стоянці з'являється автомобіль батька, а тоді він виходить на вулицю і подає руку Саші. Ну просто сімейна ідилія, у якій мені немає місця… Тому що на місці цієї дівчини має бути Яна.

Саша наближається, а я зауважую, що вона не дивиться у мій бік. Ну що ж, так навіть краще. Не вітаючись, першим заходжу всередину, а все сімейство за мною. 

До лікаря Саша заходить з моєю мамою, а от тато залишається. Чує мій зад, зараз буде виніс мозку. 

– Ти розчаровуєш мене, сину, – заявляє, похмуро мене розглядаючи. – Сам наламав дров, а тепер хочеш уникнути відповідальності. 

– Про яку відповідальність ти говориш? – ціджу. – Я не хочу бути з цією дівчиною! 

– Ніхто не говорить тобі бути з нею, але вона носить під серцем твого сина. Хоча б за це ти маєш бути їй вдячний! – випалює. 

– Я вдячний. Саме тому пропонував багато грошей, а вона відмовилася, – кажу. – Мабуть, зрозуміла, що поруч з вами може отримати значно більше. 

– Ти хоча б знаєш історію цієї дівчини? Що їй довелося пережити? – питає батько.

– Мене це не цікавить, – ціджу. 

– Дуже шкода, – зітхає. 

Саме в цей момент мама разом з Сашею виходять до нас, і на частку секунди наші погляди зустрічаються. Дівчина виглядає схвильованою, але причина однозначно не в мені. Можливо, якісь проблеми з дитиною…

– Сашу відправили на УЗД, – пояснює мама. – Дімо, я думаю, що тобі також варто піти.

– Навіщо? – дивуюсь.

– Сина свого побачиш, – холодно відповідає батько. 

Розумію, що відмовлятися немає сенсу. Вони не відчепляться. Йду за Сашею коридором і ловлю себе на думці, що вона значно нижча за мене. А от Яна одного зі мною росту. Модель все-таки. 

Підпираю спиною двері, поки Саша лягає на кушетку, а лікарка просить її оголити живіт. Черговий короткий погляд у мій бік – і я помічаю, що на блідому обличчі дівчини з'являються червоні плями. Ого! А це ще що таке?!