Розділ 5

Після цієї непростої для мене розмови знову повертаюсь у кімнату. Олена попросила прийти на вечерю рівно о шостій, і я погодилася. Доволі дивно буде сидіти за одним столом з родиною Дмитра, але маю визнати, що всі вони – хороші люди. 

Трохи хвилююся перед тим, як залишити кімнату, але, якщо вже погодилася на прохання Олени, треба йти.

Батьки та сестра Діми вже сидять за столом і, коли з'являюсь я, Віталій Павлович навіть стілець для мене відсовує. Навіть не сумніваюсь, що Олена розповіла йому мою історію. Можливо, так навіть краще, не доведеться мені цього робити. 

– Як тобі у нас? – питає Даша. 

 – Чудово, – кажу. – Дякую вам за все!

Олена усміхається і хоче щось сказати, але несподівано в будинку гримають двері, і ми всі повертаємося на цей звук. Я, звісно, сподівалася, що рано чи пізно Діма прийде сюди, але не думала, що він буде не один… 

– Усім доброго вечора! – заявляє Яна своїм солодким голосом. Вона зацікавлено всіх нас розглядає, а коли погляд зупиняється на мені, здивовано підводить брови. – У вас гості?

На Діму навіть дивитися не можу. Знаю, що він дуже злий зараз. Так і сиджу, розглядаючи Яну, яка, як завжди, ідеальна. Модні штани з високою посадкою, біла блузка і світле волосся, зібране у низький хвіст. Таке відчуття, що вона тільки з подіуму зійшла. 

– Так, у нас гостя, – стримано заявляє Віталій Павлович. – Дмитро не говорив тобі про неї?

– Ні, – Яна переводить погляд на Діму, і я також… Він намагається зробити дірку в моєму лобі. Я навіть відчуваю, як пече шкіра в тому місці, де він концентрує свій погляд. – Дімочко, а хто це? 

– Ніхто, – цідить. – Яно, нам краще піти!

Він бере її за руку і збирається залишити вітальню, але Віталій Павлович підводиться на ноги та зупиняє сина.

– Я думаю, що вам краще залишитися! Дмитре, хіба я так тебе виховував? За свої вчинки треба відповідати!

Мені здається, що зараз Діма просто відправить нас усіх під три чорти, але ні, він вгамовує емоції й садить Яну навпроти мене, а тоді сідає сам. 

– Яночко, познайомся з Сашею, – говорить Даша. – Хоча, можливо, ти її пам'ятаєш. Вона була помічницею Діми кілька місяців тому. 

– Знайоме обличчя, – Яна розглядає мене так, наче я лялька на вітрині. Хоча ляльку більше нагадує саме вона. – А чому вона тут?

– А вона вагітна. Від Діми! – випалює Даша. Здається, вся ця ситуація приносить їй задоволення. 

– Це ще не точно! – цідить Дмитро. – Яно, я можу все тобі пояснити!

– Який сюрприз! – хмуриться дівчина. – Отже, всі ці місяці, що ти розповідав мені про почуття, ти був з нею? З власною секретаркою? Як ти міг проміняти мене на неї?

А це неприємно. Навіть дуже. Так, до її краси та грошей мені далеко, але я також людина…

– Давайте ми не будемо ображати одне одного! – строго говорить Віталій Павлович. – Можливо, Саша носить під серцем нашого онука.

– Здуріти можна! – цідить Яна і підводиться на ноги. – Дімо, ти дуже мене розчарував. Я краще піду!

– Зажди! – Яна йде геть, голосно стукаючи підборами, а Дмитро за нею, як собачка. Це смішно з одного боку, а з іншого – я його розумію. Часом кохання буває сліпим і робить з нас ідіотів. На собі переконалася. 

Віталій Павлович невдоволено гримає кулаком по столу, але від цього звуку здригаюсь тільки я. Таке відчуття, що це я причина усіх проблем цієї родини. А може, так і є… 

– Не хвилюйся. Усе буде добре, – Олена намагається заспокоїти мене, але сама сильно схвильована.

– Може, ця лялька нарешті дасть йому спокій? – питає Даша. – Набридло дивитись, як він за нею бігає. 

– Дашо! – випалює Віталій Павлович. 

– Що? – не залишається в боргу дівчина. – Ти сам знаєш, що це правда. Яна його не кохає і ніколи не покохає! Вона просто використовує Діму! У нього такий шанс з'явився змінити своє життя, а він не робить цього! Ідіот! 

– Чудова характеристика, сестричко! – Діма повертається і завмирає на порозі. Сердито дивиться на Дашу і, мабуть, чекає від неї вибачень, але ця дівчина не збирається здаватися. 

– Яка вже є! – фиркає. – А де твоє коханнячко? Невже змилась нарешті?

– Дашо, ти переходиш межу, – цідить Дмитро. – Тату, ми можемо поговорити?

– Говори тут. Я так розумію, ти про Сашу поговорити хочеш, – Віталій Павлович серйозно витріщається на сина, а той дивиться на мене. 

Діма мене ненавидить. Я це відчуваю. Хочу щось сказати, щоб виправити ситуацію, але не знаходжу слів. Та й взагалі сумніваюсь, що ситуацію можна виправити. Все зайшло дуже далеко, і шляху до виправлення я не бачу.

– Я не розумію, навіщо ти привів її сюди. Як можна так сліпо довіряти людям?! – заводиться Дмитро.

– А хто сказав, що я довіряю? – на відміну від сина, батько здається абсолютно спокійним. – Завтра ми їдемо в клініку і там зробимо тест ДНК. Я сподіваюся, що ти приєднаєшся до нас, якщо, звісно, хочеш знати, чи твоя це дитина. 

– Приєднаюсь, – гиркає. – Та якщо навіть вона моя, не варто розраховувати, що я буду її визнавати. Я збираюсь одружитися з Яною. Ось що важливо для мене!