Розділ 7: Цифровий Колізей та «Код Помсти»

Частина 1: Позиції зайняті

​Кіра:

Ми сиділи в технічному відсіку під самою сценою «Grand Palais». Повітря тут було просякнуте озоном і вібрацією від кроків тисяч людей над нашими головами. Жан-Люк розгорнув свій ноутбук поруч із моїм. Його пальці рухалися так швидко, що здавалося, ніби він грає складну фугу на органі.

​— Слухай, Кіро, — Жан-Люк не відривався від екрана. — Я створюю «дзеркальний коридор». Макс думатиме, що він атакує твій сервер, а насправді він буде згодовувати свої дані моєму боту-пастці. Але мені потрібен час.

​— Скільки? — я гарячково перевіряла порти.

— П’ять хвилин його виступу. Він має почати презентацію і під’єднати свій «майстер-ключ». Владе!

​Влад:

Я визирнув із-за лаштунків. На мені був кітель помічника офіціанта, а в руках — таця з шампанським.

— Я на позиції. Камера в окулярах стрімить прямо на твій екран, Жан-Люку. Я бачу його пульт. Як тільки він натисне «Play», я дам сигнал.

​— Дене, Настю? — покликала я в рацію.

— Ми біля головного рубильника освітлення, — відповів бас Дена. — Настя каже, що тут «темна енергетика», і я з нею згоден. Тут капець як темно. Чекаємо команди.

​Частина 2: Вихід Макса

​Влад:

Світло в залі згасло. Прожектори вихопили Макса. Він вийшов на сцену під гучні аплодисменти. Він виглядав як месія, який приніс вогонь дикунам.

— Пані та панове! Сьогодні ви побачите систему «Oracle-X». Вона знатиме ваші бажання раніше за вас. Вона захистить ваші дані, зробивши їх... частиною загального блага.

​Я бачив, як він дістає з кишені сріблясту флешку — той самий «майстер-ключ». Він вставив її в роз’єм на трибуні.

— Починаємо трансляцію! — прошепотів я в мікрофон.

​Кіра:

— Є контакт! — вигукнула я. — Жан-Люк, він увійшов у мережу!

— Бачу! Починаю перехоплення пакетів. Боже, який брудний код... — Жан-Люк скривився. — Він використовує бекдор, який я бачив ще в нульових. Кіро, давай «троянця»!

​Ми почали завантаження. На екрані Макса за спиною почали з’являтися красиві графіки, але в глибині системи ми вже виривали шматки його бази даних.

Раптом мій екран почервонів.

«SYSTEM BREACH DETECTED. INITIATING COUNTER-STRIKE».

​— Він нас помітив! — крикнула я. — Він блокує мій IP!

​Частина 3: Хаос у прямому ефірі

​Влад:

Я побачив, як Макс на сцені здригнувся. Він глянув на свій монітор-суфлер і його обличчя перекосилося від люті. Він зрозумів, що відбувається.

— Охорона! Сектор Б! — гаркнув він у свій мікрофон, забувши, що його чує весь зал.

​— Пора! — крикнув я в рацію.

​Ден:

— З радістю! — я смикнув важіль рубильника.

Весь зал занурився в пітьму. Потім світло почало миготіти, створюючи ефект стробоскопа.

​— Настю, тепер твій вихід! — скомандував я.

Настя вибігла на сцену з іншого боку. У світлі стробоскопів вона виглядала як магічна постать. Вона підняла вгору Степана, і завдяки підсилювачам Жан-Люка, звук качки перетворився на громовий рев:

— КВА-А-А-А-А!

​— Твій час вийшов, Максе! — крикнула Настя, розкидаючи навколо себе... не карти, а роздруковані Кірою скріншоти його переписок із чорним ринком. — Всесвіт не любить тих, хто краде чужі душі!

​Частина 4: Фінальний акорд Жан-Люка

​Кіра:

— Мені потрібно ще тридцять секунд! — кричала я крізь гуркіт сирен. — Він встановив вогняну стіну!

Жан-Люк раптом усміхнувся і відсунув свій ноутбук.

— Кіро, відійди. Я використаю свій «французький парадокс».

​Він почав друкувати з такою швидкістю, що я чула лише суцільний тріск клавіш.

— Що ти робиш?

— Я під’єдную його систему до... паризької служби муніципальних фонтанів.

​У ту ж секунду на величезному екрані за спиною Макса замість його презентації з’явилося відео: Макс у своєму кабінеті, де він підраховує прибутки від продажу приватних фото користувачів. А знизу великими літерами напис: «ГЕНІЙ, ЯКИЙ ЗЛАМАВ САМ СЕБЕ».

​Але Жан-Люк не зупинився. Він активував пожежну систему сцени.

Прямо на голову Макса впали потоки води.

​Влад:

Я вже був на сцені з камерою в руках. Я знімав це в упор. Макс, мокрий, у дорогому костюмі, що тепер висів на ньому як ганчірка, намагався закритися руками.

— Це твій фінал, Максе! — кричав я. — Ти хотів бути зіркою? Ти нею став! Твій рейтинг — нуль! Твій доступ — скасовано!

​Жан-Люк вибіг із підпілля, тримаючи свій ноутбук як трофей.

— Поезія перемогла графоманію, мон амі! — вигукнув він, салютуючи Максу серед водяних бризок.

​Частина 5: Перемога і «Оревуар»

​Кіра:

Коли поліція виводила Макса під руки (він все ще намагався пояснити, що це «частина шоу»), ми зібралися за кулісами. Ми всі були мокрі, втомлені, але неймовірно щасливі.

​Жан-Люк підійшов до мене. Він зняв свій мокрий шарф і повісив його на плече.

— Кіро, це було... грандіозно. Ти найкращий партнер, якого я коли-небудь мав у коді.

​Влад миттєво з’явився між нами, тримаючи в руках Степана (який теж був мокрий, але виглядав гордо).

— Так, так, Жан-Жак... чи як тебе там. Поезія, коди, все таке. Але качку кинув я!

​Жан-Люк розсміявся.

— Владиславе, ти — статистична помилка, яку я навчився любити. Бережи її. Таких, як вона, неможливо скачати з інтернету.

​Він потиснув руку Дену, вклонився Насті й зник у натовпі журналістів, залишивши після себе лише запах дорогої кави та легкий смуток.

​Влад:

Я подивився на Кіру. Вона витирала окуляри краєм мого піджака.

— То що, хакерко... Ми це зробили?

— Ми це зробили, Владе.

​Я обійняв її, і цього разу ніхто нам не заважав. Навіть Ден і Настя були зайняті тим, що намагалися висушити Жан-П’єра (фламінго) за допомогою фенів, які вони знайшли в гримерці.