Розділ 2. Круасани, допити та «Місія нездійсненна» (майже)

​Частина 1: Сніданок під перехресним вогнем

​Настя:

Ми сиділи в маленькій вуличній кав’ярні «Chez Marcel». Запах свіжої випічки мав би заспокоювати, але енергетичне поле за нашим столиком було настільки іскристим, що молоко в моєму лате ледь не згорнулося.

​Навпроти мене сиділи Влад і Кіра. Влад занадто інтенсивно мазав джем на круасан, нагадуючи маляра під час дедлайну, а Кіра дивилася в свій ноутбук так пильно, ніби намагалася пропалити в ньому дірку силою думки.

​— То-о-о-ож... — почав Ден, відкусивши половину багета за один раз. Його фламінго, якого він назвав Жан-П’єром, стояв поруч на стільці, привертаючи погляди всіх парижан. — Ви, значить, тепер «офіційно» ділите не тільки цифрові паролі, а й ковдру?

​Кіра навіть не підняла голови.

— Дене, якщо ти ще раз відкриєш рот не для того, щоб запхати туди хліб, я зроблю так, що твій розумний годинник буде бити тебе струмом кожного разу, коли ти зробиш крок вліво.

​— О, — Ден усміхнувся мені. — Бачиш, Настю? Це справжнє кохання. Вона вже піклується про мою фізичну активність.

​Влад:

Я відчував, як мої щоки горять сильніше за лампу софіта.

— Народе, це була помилка бронювання! Я — жертва обставин! Французька мова — це інструмент хаосу! Крім того, я спав на самому краю, я майже левітував над підлогою заради безпеки Кіри!

​— Ага, — Настя примружила очі, крутячи в руках свій кулон. — Саме тому ваші енергетичні лінії зараз переплетені в такий тугий вузол, що його не розплутає навіть тримісячний ретрит у Гімалаях. Між вами не просто іскри, Владе. Між вами ціла електростанція.

​Я хотів заперечити, але в цей момент ноутбук Кіри видав різкий, неприємний звук, схожий на крик чайки, у якої відібрали чіпси.

​Частина 2: Макс виходить на зв’язок

​Кіра:

Всі жарти миттєво випарувалися. На екрані з’явилося вікно, зашифроване за моїм власним методом, який я створила ще в школі. Це був почерк Макса.

​«Лувр. Зала Каріятид. 14:00. Приходь одна, або твоя «команда підтримки» дізнається, що таке повне видалення особистості з усіх баз даних. Особливо цей високий хлопець з птахом. Його кредитну історію буде весело редагувати».

​— Він стежить за нами, — прошепотіла я. — Він бачить нас прямо зараз.

​Ден миттєво напружився, його погляд став таким, яким буває за тридцять секунд до кінця фінального матчу.

— Тільки спробуй чіпати мого Жан-П’єра, — процідив він. — Кіро, ми йдемо з тобою.

​— Ні! — я закрила ноутбук. — Він чекає мене одну. Якщо він побачить Дена — двометрового качка з фламінго — він просто зникне в натовпі. Нам потрібен інший план. План «Перехоплення».

​Частина 3: План «Ексцентричний мільйонер та його охорона»

​Влад:

Ми витратили дві години на підготовку. План був «геніальним» (на мою думку) і «катастрофічним» (на думку Кіри).

1. ​Кіра йде в залу Каріятид на зустріч.
2. ​Я (Влад) граю роль ексцентричного мільйонера-колекціонера, який прийшов купувати Лувр (або хоча б Венеру Мілоську). Це має відвернути увагу охорони та можливих спільників Макса.
3. ​Ден і Настя — моя «охорона». Ден у сонцезахисних окулярах і тісному піджаку (який він позичив у офіціанта за двадцять євро) мав виглядати грізно. Настя — мій «духовний консультант», яка перевіряє ауру статуй перед покупкою.

​— Владе, — Кіра подивилася на мене, коли ми стояли перед пірамідою Лувра. Я був у золотому піджаку, який знайшов у костюмерній крамниці на Монмартрі, і з тростиною. — Якщо нас заарештують, я скажу, що бачу тебе вперше в житті.

​— Спокійно, дитинко! — я поправив моноколь (який насправді був лінзою від мого старого об'єктива). — Я — барон Володимир фон Хайп. Весь світ — мій знімальний майданчик!

​Частина 4: Луврська комедія помилок

​Настя:

Це було жахливо. Ден у піджаку офіціанта виглядав як людина, яка щойно втекла з дуже пафосного весілля, забравши з собою всі м'язи. Він намагався тримати руки за спиною і робити «кам'яне обличчя», але кожні дві хвилини поправляв окуляри, які сповзали з носа.

​— Об’єкт спостерігає за Венерою, — прошепотів Ден у мікрофон (який був просто навушником, не підключеним ні до чого).

— Дене, ми за три метри від тебе, не треба кричати, — прошипіла я, розмахуючи руками над статуєю, ніби вимірюючи її чакри. — Охоронці вже на нас дивляться.

​В цей момент Влад вирішив увійти в роль на повну.

— О! С’є віль ву пле! — закричав він на весь зал, вказуючи тростиною на безруку статую. — Чому ця жінка без рук?! Це брак! Я вимагаю знижку! Де менеджер цього закладу?!

​— Владе, завали! — просичала Кіра, яка стояла біля колони, чекаючи на Макса.

​Але «мільйонер» не зупинявся. На нього почали збігатися туристи, думаючи, що це якийсь перформанс. Влад почав роздавати «автографи» на серветках, а Ден, намагаючись відтіснити натовп, випадково зачепив плечем японського туриста, який впав прямо на огородження.

​Кіра:

Я бачила Макса. Він стояв у тіні, біля виходу до зали античності. На ньому був сірий худі, і він посміхався. Він бачив увесь цей цирк. Він дістав телефон і щось швидко написав.

​Мій смартфон вібрував у кишені.

​«Твій новий напарник — ідіот, К. Але він чудовий відволікаючий маневр. Поки твоя «охорона» б’ється з туристами, я завантажив вірус у твій планшет, який ти залишила в сумці у Влада. Дякую за доступ».

​— НІ! — я кинулася до Влада. — Владе! Сумка!

​Влад, який у цей момент намагався пояснити охоронцю французькою, що він «кузен Наполеона», не одразу зрозумів.

— Що? Сумка? А, я віддав її Дену, щоб він тримав, поки я підписую серветку!

​Ден, який якраз намагався підняти впалу огорожу, тримав сумку Кіри зубами.