Спогад правди

Спогад правди

          Правду важко приховувати. Якщо не ти сам, тоді хтось інший викаже її. Варто лишень дати повід, ненароком обмовитися. Неначе лавина, яку людина не здатна спинити, так само й правда руйнує світ, побудований з брехні.

          Правда – це як масло, що плаває на воді. Скільки б ти не каламутив воду, не розплескував її, намагаючись створити перешкоди, воно все-рівно спливе на поверхню.

         Зізнаватися завжди важко. Нестерпно вимовляти слова правди. Вони обпікають горло, встромляються міцними голками в глотку, заплутуються в брехливому язику. Брехня в’їдається в життя настільки, що ти сам поступово починаєш вірити в ілюзію, у власноруч вигаданий світ. Примарне відчуття реальності, за яким ховаються істинні почуття. Поступово шафа з скелетами переповнюється, й вони починають вилазити назовні.

          Оксана жила в уявно-правдивому світі, що прикривав ширмою її помилку. Шлюб з Андрієм був завісою, за яким ховалася брехня. На перший погляд у них була ідеальна сім’я. Дбайливий й уважний чоловік, усміхнена й щаслива дружина. Так було на людях. Вдома все кардинально мінялося. Сварки, сварки, нескінченні сварки. Вони лаялися за будь-якої дрібниці, звинувачували одне одного в усіх гріхах, нескінченними потоками лилися образи.

          Андрій повертався додому опівночі, щоби уникнути зустрічі з Оксаною. Вона не заперечувала, для неї це було в радість - якомога менше знаходитися з чоловіком на одній території. Оксанині батьки намагалися не звертати уваги на їхні сварки. Гадали, що з часом все владнається, все ж таки молоде подружжя, притираються одне до одного. Але час йшов, а нічого не змінювалося. Навпаки, Андрій став не тільки затримуватися допізна на роботі, а й зовсім не повертався додому.

          Після чергової сварки Оксанині нерви здали і вона заявила, що подає на розлучення. Андрій не суперечив.

          - Не маю нічого проти! – вигукнув чоловік. – Давно пора припинити цей цирк! Мені осточортіло випрошувати, домагатися твоєї близькості! Ти ж як мрець! Останній раз у ліжку я почував себе некрофілом! Мені потрібна жінка, з емоціями, пристрасна! А не така… як ти…мумія.

          - У тебе хтось є? – Оксана давно про це здогадувалася, просто хотіла щоб він особисто про все розповів.

          - Так, - сказав Андрій і голосно вилаявся. – А як ти гадала, скільки я буду терпіти твої відмовки? Чи, можливо, ти вважаєш, що твоя відраза мене збуджує, а зневага – заводить? Я хочу нормальних стосунків! А те, що між нами коїться нормою ніяк не назвеш!

          - То для чого одружився?

          - Одружився, бо марив тобою, обожнював! Кохав тебе! А натомість отримав колоду, бездушне тіло. Я знав, на що йду! Чи ти маєш мене за останнього ідіота? Гадаєш, я не знав, що дитина не від мене?

          Оксана мовчала.

          - Я стомився чекати твоєї прихильності. Зрозумів, що марно сподіватися на твоє кохання. Як тільки нас розлучать – я з’їду, - мовив Андрій й подався на балкон, щоб запалити цигарку.