Хтивий спогад

Хтивий спогад

          Вона ніколи не кохала Андрія. Навіть не сприймала його, як об’єкт для сексуальної втіхи. Він не вабив її, не торкався струн її душі. Кожне його намагання спокусити зустрічало її опір. Дівчина змушувала себе до близькості, заплющувала очі й намагалася уявити Віктора. Вона всіма силами намагалася уникнути домагань свого чоловіка. Він жадав її, горів бажанням оволодіти нею, але Оксана робила все, щоб унеможливити їхню близькість.

          Його залицяння викликали у неї огиду. Він вульгарно загравав з нею, безсоромно хапаючи за її жіночі принади і хтиво ліз язиком до рота, від чого її вивертало на ззовні. Їй здавалося, що від його дотиків шкіра горить вогнем. Наче вжалили боляче кропивою й шкіра пече і свербить. Та й взагалі – від одного погляду в його сторону з’являлась злість, яку важко було стримувати.

          Хлопець дратував її, виводив з себе одним своїм виглядом, доводив до сказу своїми хамськими жартами і безглуздими розмовами. Але вона намагалася, змушувала тримати себе в руках, терпляче слухаючи його образи. Він неодноразово називав її фрегідною, колодою, жартував, що гумова лялька чуттєвіша за неї. Оксані було байдуже. Тільки б він не ліз до неї, не примушував зайнятися сексом. Відраза до чоловіка росла з кожною спробою схилити її до інтиму. Вона не хотіла його, не бажала Андрійових поцілунків, пестощів, а тим паче – кохатися з ним.

          Той раз, коли вона зрадила Віктора, буд єдиним добровільним виявлення її бажання до Андрія. Всі інші рази вона примушувала себе до близькості, терпляче чекаючи, доки його спітніле й липке від напруги тіло задовольнить свої фізичні потреби.

          Дівчина давно вже забула, що таке тілесне задоволення, яке це неймовірне відчуття – кохатися, віддаючи всю себе, літати попід хмарами від екстазу від любощів. Яке це щастя, коли коханий, наче умілий і досвідчений чарівник, своїм тілом дарує твоєму спраглому жіночому єству блаженство й втіху.

          Ті рідкісні рази, коли Андрій оволодівав нею, Оксана заплющувала очі й уявляла Віктора. Та це не завжди їй вдавалося.

          Минуло більше місяця, як вони одружилися. Молодята тоді ще мешкали на орендованій квартирі. Андрій повернувся додому серед ночі. Оксана давно вже спала. Вона звикла засинати наодинці і сьогодні, як і решта днів, не мала наміру чекати на його повернення. Дівчина тішилася можливістю з комфортом лягти у постіль, не відчуваючи гарячого й хтивого подиху нелюба.  Вона не чула,  як чоловік ліг у ліжко. Її розбудили його руки, які проникли під одяг й завзято стискали груди. Вона хотіла відштовхнути його, та Андрій діяв рішуче й наполегливо.

          - Я твій чоловік, ріднесенька, - збуджено шепотів він її у шию, коліном розсовуючи ноги. – Я хочу тебе. Будь слухняною дівчинкою, не пручайся.

          - Відстань, відчепися, злізь з мене! – Вона намагалася протестувати, відбиваючись від ошалілого від бажання Андрія.

          Силоміць, він заволодів нею, не звертаючи уваги на її протест. Вона заплющила очі, намагаючись зосередитися на спогадах про Віктора.

         - Нарешті, - важко дихаючи, мовив Андрій. –  Ти моя… Я так довго чекав…

          Коли він скінчив й увесь спітнілий і захеканий, перекотився на спину, Оксана встала з ліжка і попрямувала до ванної.

          - Я ніколи не буду твоєю. Ніколи.