Гидкий спогад

Гидкий спогад

          Підозри про вагітність справдилися – її підтвердили всі три тести. Хоча Оксана й так була впевнена в цьому. Вона була переконана, що вагітна саме від Віктора, а не від Андрія. В ту злощасну ніч, коли вона занурилася в безкрайність сорому і мимовільної хтивості, дівчина добре пам’ятала, що Андрій скористався презервативом. А за тиждень до того, Оксана з Віктором провели захоплюючу, повну пристрасті й жаги, ніч. Вони були до сказу захоплені одне одним і з насолодою упивалися любощами. Віктор бавився з вогнем, коли кохався з нею без захисту. Тоді дівчина була впевнена, що це безпечно і що він достатньо досвідчений в ліжку, щоб не втратити пильність.

          Їй потрібно було щось вирішувати. Вона навмисно не сказала Віктору, що вагітна від нього. Зрада не дала їй шансу сказати йому правду. Та й як вона мала це повідомити йому? «Привіт, я зрадила тобі, до того ж я вагітна і ти батько дитини». Ось так потрібно було йому сповістити? Вона не мала права втягувати Віктора в усе це. Їй не вистачило розуму дати відсіч своїй хоті і Андрієвій наглості спокусити її, тож хоч зараз вона мусить зробити все по-розуму. Не так, як хоче її серце. Не слухатися своїх почуттів, а діяти раціонально, холодно, з розрахунком.

          Потрібно зустрітись з Андрієм і сказати йому, що вона вагітна. Сказати, що від нього. Останні дні її телефон обривався від його дзвінків. Вона ігнорувала Андрія на рівні з Віктором.

          Андрій сам добивався її, знаючи про те, що вона в стосунках з іншим. Він був наполегливим, для нього не існувало перепон. Хлопець мав за мету – що би то не стало зробити Оксану своєю дівчиною, завоювати її. Що ж, він цього добився. Навіть отримає від неї бонус. Так би мовити, приз за завзятість. Розмова між ними буде не з простих.

         Оксана взяла телефон і з журналу пропущених викликів відшукала номер Андрія. Натиснула клавішу виклику і стала чекати, допоки він відповість на її дзвінок. Майже одразу вона почула голос на тому кінці:

          - Привіт, красунечка! – Голос хлопця був бадьорим. Було зрозуміло, що він зрадів її дзвінку.

          - Привіт, - спокійно привіталася Оксана і зробила глибокий вдих. – Андрію, нам треба поговорити. Давай увечері зустрінемося.

         - Гаразд, - погодився хлопець. – Я заінтригований. Чекай мене в себе, я завітаю приблизно біля сьомої. Підійде?

          - Без питань, - байдуже сказала дівчина. – До вечора.

          Вона натиснула кнопку відбою і заплющила очі. Для неї час тягнувся, наче хтось ввімкнув плів на уповільнений режим, плинув зі швидкістю до навпаки. Тягар думок висів над нею, пригнічуючи й не даючи змоги вільно дихати. Коли, нарешті, почувся наполегливий стукіт в двері, Оксана полегшено зітхнула – залишилося зовсім трішки.

          Коли не відчуваєш до людини жодних романтичних почуттів, то всередині зовсім не бушує ураган з емоцій. Ти розмовляєш, наче з діловим партнером, в тебе не смокче «під ложечкою» від хвилювання, немає легкого занепокоєння, яке не дає скласти думки в логічний ланцюжок, щоб розпочати розмову. Ти не відводиш погляду, не зітхаєш, не переминаєш кутик спідниці і не накручуєш пасмо волосся на палець.

          Лишень холоднеча. Розсудливість. Тверезість думок і льодовик слів. Оксана сповістила Андрію про свою вагітність прямо, не затинаючись. Він сприйняв новину спокійно. Оксана мовчки чекала, що ж він скаже. Пройшло хвилин п’ять, Андрій випростався і промовив:

          - Що ж, якщо так, то будемо одружуватися, тікати я не буду. Сповісти батьків про новину.