Помилка

Помилка

          Чи здатна людина відчути фізично, як руйнується її життя? Як один твій вчинок перекреслює світле майбутнє і затьмарює його чорнотою й безнадійністю? Вчинок, який ти не в змозі змінити, не маєш можливості виправити, від якого відчуваєш огиду до самого себе.

          Ти розумієш, що зробив помилку. Велику, бридку, мерзенну помилку. Після неї ти бридишся своєї натури, тебе відвертає від згадки про вчинок, який розділив твоє життя на «до» і «після».

          Тебе не рятує така вже давно заїжджена фраза: «Що не робиться - все на краще». Тому що знаєш, що нещодавно оте «краще» помпезно втопилося в брудній калюжі помилкового вчинку. Що якраз і те, що було до сьогодні – і було твоїм «краще». А тепер невідомо, як жити і як почати сприймати себе в сьогоденні.

          Оксана ненавиділа себе. Її гризли докори сумління, вона ридала ридма від сорому. Тепер їй не потрібно було робити складний вибір між заміжжям і свободою. Ніч з Андрієм зробила все за неї. Після такої підлості і зради вона не могла дозволити собі бути поруч з Віктором. Можливо, він пробачить її, дасть їхнім стосункам ще один шанс. Та чи буде він так само кохати її? Як дивитися йому в очі? Ніщо не зможе викреслити з її пам’яті спогади про зраду. Вона ніколи не відмиється від цього позору. Навіщо ще й Віктора заплямовувати? Не варто псувати хлопцеві життя. Наразі, краще буде його просто уникати. Вона не ходила на пари, не відповідала на його дзвінки. Цілими днями сиділа в кімнаті і не знала, що їй робити далі.

          Але ж так не може вічно тривати. Через три тижні Віктор все ж таки спромігся впіймати її біля аптеки, що знаходилася неподалік Оксаниного гуртожитку. Останні дні її жахливо нудило. Спочатку дівчина думала, що отруїлася, та прийом медикаментів нічого не дав – нудота не пройшла. Після чергового спазму шлунку і відвідування туалету, Оксані сяйнула думка про вагітність. Тільки б не це! Вона прожогом кинулася до сходів і вмить була вже на вулиці, швидко крокуючи в напрямку аптеки.

          Думки шпорталися одна за одну, а серце калатало так, що його стукіт чувся у вухах. Господи, невже вагітна?!

          Вона не пригадувала, як зайшла в аптеку, як купила тест (точніше три – різних виробників, щоб переконатися напевне), як вийшла звідти. І якби Оксана не зіштовхнулася з Віктором, напевно, й не пам’ятала б, як потрапила назад в гуртожиток.

          - Оксанко! Ну, нарешті! – Віктор міцно обійняв її і притис до себе. Мить вони стояли так, а потім він відступив на крок, запитав: - Чого ти уникаєш мене?

          Їй відняло мову, дивлячись на коханого хлопця. Її погляд ковзнув на упаковки з тестами на вагітність, а потім на Віктора. Він мовчки підійшов і взяв одну з пачок.

          - Ти…ти вагітна? – Голос його був притихлим, невпевненим, розгубленим. – Я завжди намагався бути обережним. Це дещо несподівано…

          - Ти не радий? – Його реакція обурила Оксану. Вона вирішила – розповісти все, що трапилося. Кращої нагоди годі чекати. – Тобі не варто хвилюватися – дитина не від тебе. Я не просто тебе уникаю. В мене стосунки з іншим. Пробач, що завдала тобі клопоту. Прощавай.

          Вона швидко розвернулася і побігла до гуртожитку. Сльози застилали їй шлях, струменями скочуючись по щоках. Душа розривалася від болю і туги, тому що вона кохала Віктора. Кохала всім серцем і душею. Та вона мусила так вчинити, мусила відірвати себе від нього, дати йому свободу для нових стосунків, а не жити з тягарем зради.