Спогад...

Спогад...

          Дивно, як влаштований мозок людини. Точніше, його пам'ять. Наскільки вибірково вона здатна працювати, запам'ятовуючи іноді зовсім непотрібні речі, безглузді слова та незначні події. Ти здатен запам'ятати будь-яку дурницю, але забути щось насправді важливе. Буває, що кимось вимовлена фраза залишається з тобою назавжди. Фраза, яка немає жодного до тебе відношення, але чомусь саме вона закарбовується надовго в пам'яті. Хоча вона й не звучить в твоїй голові щохвилини чи щодня. Зазвичай, коли ти опиняєшся в певній сприятливій ситуації, та фраза вилазить на ззовні з глибин океану спогадів і майорить перед очима, наче червоне рядно на кориді, дратуючи собою лютого бика. Немов би на патефоні заїла пластинка, яка програє одну й ту ж саму композицію. Чим можна пояснити істинну причину вибірковості пам’яті? Як зрозуміти це?

          Так сталося, що фраза, яку колись промовив Денис, міцно засіла в її голові, закарбувалася в підсвідомості.

          "Вона мене аж занадто сильно кохає".

          Він промовляв це так, наче це була вседозволеність, зелене світло для підлих вчинків, які його закохана дружина не була здатна помітити. Він з превеликим задоволенням користувався її  безмежною довірою, задовольняючи на стороні своє чоловіче его й лібідо.

          Після тієї ситуації з Денисом, всі стосунки з чоловіками Оксана пропускала тільки крізь цю фразу. Не допускала їх надто близько до себе, постійно згадуючи Дениса.

          Вона остерігалася стосунків, тримала дистанцію, не хотіла щоб вони затьмарили їй мозок. Боялася, що кохання засліпить їй очі, закриє собою навколишній світ і проковтне її реальність, залишивши їй лишень рожеві окуляри. Дівчину лякала можливість бути розчарованою в любові, небезпека залишитися посеред розбитих мрій та надій. Зазвичай, рожеві окуляри розбиваються склом всередину і ранять очі, змушуючи знову побачити справжню реальність, такою, як вона є. Без єдинорогів, які літають над квітковим полем і блюють веселкою. Уламки скелець врізаються в серце, розрізаючи на шматки тонку матерію кохання.

          Сльози болю мають магічну властивість – вони очищають, зцілюють, загартовують. Та краще, якщо ти маєш достатню силу волі і холодний прагматизм, уникати самої можливості закохатися. Інакше все – пиши пропало, ти вже не владний над собою.

          І Оксана успішно жила за новими правилами, які нещодавно сама для себе встановила. Безтурботно, радісно, іноді співчуваючи своїм подругам по кімнаті, коли ті ридали в неї на плечі через невдалі романи.

          Але все змінюється. Життя тим і цікаве, що ти не знаєш, що на тебе чекає завтра, який сюрприз підготувала для тебе доля.

          Її виважений світ без кохання, неприступна фортеця-блокада, якою вона себе оточила, одного дня зазнали невідворотної руйнації.

          Винуватцем став Віктор – хлопець, який вщент зруйнував, наче гарматне ядро, Оксанину захисну стіну.