Дивний спогад

Дивний спогад

          Як би склалися б життєві обставини, якщо б Оксана тоді не змовчала і розповіла про все Тетяні? Адже вона могла це зробити, розкрити Тані справжнє обличчя її чоловіка. Можливо, це було саме те роздоріжжя, на якому знаходилося Оксанине життя. Вибір подальшого шляху був зроблений і події,  які відбувалися в теперішньому часі, приблизилися на один виток життєвої спіралі.

          Зрештою, вони й так згодом розлучилися. Невдовзі після інциденту з Оксаною, Денис зрадив дружину з її найкращою подругою. Рано чи пізно підлість вилазить назовні. Як гній просочується крізь марлеву пов’язку, так само й гнила натура показує себе. Коли це твоя звичайна поведінка, коли ти звик поводити себе підло з іншими, коли ницість – твоя риса характеру, якою ти насолоджуєшся, тоді довго втримати своє істинне «Я» під маскою доброчесності не вдасться.

          Зрада з корінням вириває з душі довіру і кохання. Повірити в щирість людини, яка тебе зрадила, важко й неможливо. Єдиним винятком, що хоч на краплю може дати шанс на виправдання – це раптове затьмарення мозку. Та й то не завжди. Але чомусь провину в невірності своєї коханої половинки починаєш шукати в собі.

          - Оксанко, це правда? – Голос Марії був стривожений і занепокоєний.

          - Ти про що?

          - Таня з Денисом розлучаються, - сказала сестра і замовчала.

          Тиша в динаміку ставала все довшою, а Оксана не знала, що й сказати.

          - Алло! Ксю, ти ще тут?

          - Так, так. Я… я просто дещо здивована, - мовила дівчина напівголосно.

          - А ти хіба не знала? – Тепер настала черга дивуватися Марії. – Ти ж там мешкаєш.

          - Скоро буде два місяці, як я живу в гуртожитку, - швидко вимовила Оксана і затамувала подих. – Марі, хочу дещо тобі розказати.

          Марія слухала свою молодшу сестру не перебиваючи. За декілька хвилин, коли Оксана завершила свою розповідь, Марія сказала:

          - Він мені ніколи не подобався. А ти вірно вчинила, порядно.

          «Не всі такі порядні», - подумала Оксана, відчуваючи тяжкість свого тіла.

          Свідомість знову повернулася до неї. Зараз їй хотілося вдихнути на повні груди, зробити глибокий вдих і поволі, насолоджуючись, випустити повітря з легень. Це було важко зробити. Біль пробивався крізь завісу знеболюючих препаратів і різко здавлював її в лещата, сковував в надміцні обійми, від яких паморочилось в голові і темніло в очах.

          Та хіба вона колись когось слухалася? Вперте дівчисько! Дівчина набрала повітря в груди і … Дідько! Оце була дурість! Жахливий біль блискавкою пронизав усе тіло, розливаючись від низу живота, розповсюджуючись скрізь, куди лишень міг дістатися. Їй здалося, що біль перетворився на рідину, яка розтікалася по жилах і просякла кожну клітинку її знесиленого тіла, затоплюючи розум. Руки механічно вчепились в простирадла, зім’явши їх, наче аркуш паперу. Дівчина застогнала, розуміючи що за мить темрява знову засмокче її, огорне своєю липкою чорнотою.