2. Дивні пасажири

Наступні дві години Лук’ян відчував себе не водієм, а тестувальником дуже кривої бета-версії реальності. Місто остаточно «попливло». Сніг продовжував засипати дороги, перетворюючи їх на суцільну білу сторінку без жодної розмітки, а пасажири ставали все більш… екзотичними.

Першим «багом» став чоловік біля станції метро «Осокорки». Коли Лук’ян загальмував, до машини, перевалившись через кучугуру, підійшла гігантська червона креветка.

— Добрий вечір, шефе! — бадьоро вигукнув морепродукт, намагаючись запхати свої поролонові клешні у дверцята «Шкоди». — На Березняки! Встигнемо до дванадцятої? У нас там вечірка в стилі «Атлантида», я запізнююся, мене планктон чекає!

Лук’ян мовчки спостерігав у дзеркало, як «Креветка» намагається скластися вдвоє, щоб поміститися на задньому сидінні.

— Слухай, друже, — не витримав Лук’ян, — я, звісно, бачив багато нестандартних об’єктів, але ти в моєму салоні виглядаєш як іконка Internet Explorer на робочому столі Mac. Тобі не холодно? У тебе ж панцир не утеплений.

— Та яке там! — відмахнулася клешня. — Я поки до вас біг, ледь не став замороженим напівфабрикатом. Давайте, тисніть на газ, Посейдоном молю!

— Прийнято, — зітхнув Лук’ян. — Тільки не розкидай ікру по салону, мені завтра ще нормальних юзерів возити.

Тільки-но Лук’ян позбувся морського мешканця, як система підкинула новий «важкий файл». На проспекті Бажана чекала пані в норковій шубі, яка тримала перед собою вежу з п’яти пластикових контейнерів.

— Обережно, молодий чоловіче! — закричала вона ще до того, як відчинила двері. — Тут холодець! Якщо хоч крапля витече — я вам такий рейтинг влуплю, що вас навіть у кур’єри не візьмуть!

— Мадам, у мене тут не серверна, — спокійно відповів Лук’ян, допомагаючи їй стабілізувати «вежу». — Чому так багато? Ви що, вирішили закатати в желе весь мікрорайон?

— Це стратегічний запас! — гордо заявила жінка, вмощуючись поруч із холодцями, як квочка на яйцях. — Мій фірмовий. Три види м’яса, домашній хрін і жодного грама желатину! Тільки натуральне виварювання кісток протягом дванадцяти годин. Ви хоч знаєте, що таке правильний холодець, юначе?

Лук’ян відчув, як салон миттєво заповнився ароматом часнику та вареної яловичини, вбиваючи залишки мандаринового духу Марини.

— Знаю, — відповів він, маневруючи між заметами. — Правильний холодець — це коли він має таку щільність, що по ньому можна ходити, як по воді. Але ваш зараз хитається так, ніби у нього проблеми з пінгом. Тримайте міцніше, попереду лежачий поліціянт — це наш головний фаєрвол.

До кінця зміни Лук’ян був упевнений: Новий Рік — це час, коли всі приховані помилки людства вилазять на фронтенд. Він уже мріяв про тишу своєї квартири, де єдиним пасажиром буде порожнеча. Але екран смартфона знову спалахнув.

Замовлення. Ресторан «Кришталевий олень». — Опа… — прошепотів Лук’ян. — Невже знову той самий скрипт?