1. Бекенд новорічної ночі

Київ за вікном «Шкоди» виглядав так, ніби дизайнер-фрілансер працював над ним за п’ять хвилин до дедлайну, перебуваючи у стані важкого недосипу. Сніг валив густим «білим шумом», а святкова ілюмінація так нещадно «била по пікселях», що Лук’яну хотілося вийти й поправити експозицію прямо на небі.

Лук’ян був вебдизайнером. Принаймні, він так себе ідентифікував у соцмережах та перед батьками у Франківську. Але реальність була суворішою за валідацію коду. Оренда однокімнатної на Позняках — це була щомісячна «підписка», яку неможливо скасувати. А оскільки на Новий Рік замовники сайтів масово пішли в офлайн, Лук’яну довелося перекваліфікуватися на «мобільний додаток з перевезення пасажирів».

Він поправив тримач для смартфона. Салон пахнув кавою та легкою надією на нормальну касу.

— Так, перше замовлення… — він натиснув на екран і здивовано підняв брову. — О, та це ж мій під’їзд! Невже Дід Мороз вирішив підшаманити мені з логістикою і підкинув клієнта прямо під поріг? Чистий збіг, звичайно, але приємно.

Він підкотив до знайомого «вулика». На ганку стояла вона — ідеальний «фронтенд» у смарагдовій сукні. Марина сіла в машину, принісши з собою аромат мандаринів та парфумів.

— Добрий вечір! — вигукнула вона. — Нам у ресторан «Кришталевий олень». Швидше можна? На мене дуже чекають!

Лук’ян глянув на неї через дзеркало. Вона сяяла, як щойно випущений реліз без жодного багу.

— Я б і радий натиснути на «прискорення», — спокійно відповів Лук’ян, — та санчат у мене немає, а Дід Мороз зараз зайнятий на інших об’єктах. Дорога слизька, як неоптимізований скрипт. Ми, звісно, можемо спробувати, але маю підозру, що до місця без пригод не потрапимо. Я спробую швидше, але обережно. Нам же не потрібні «критичні помилки» в таку ніч?

Марина засміялася, хоча в її очах проблиснуло хвилювання. — Ви такий серйозний! Це ж свято! Артем сьогодні обіцяв сюрприз... Це буде найкращий Новий Рік!

Вони рушили. Тільки-но виїхали на основну дорогу, як чорний позашляховик, не ввімкнувши поворотник, різко підрізав «Шкоду».

— Та куди ж ти лізеш, юзер ти недосвідчений! — буркнув Лук’ян, вдаряючи по гальмах. — У тебе що, пріоритет потоку вищий за здоровий глузд? Дивіться, Марино, оце і є типовий «баг» системи. Один такий персонаж — і весь «дизайн» поїздки коту під хвіст.

Лук’ян знову плавно набрав швидкість, намагаючись не зважати на хаос за бортом. Він ще не знав, що цей «збіг» із під’їздом був лише першим рядком у дуже заплутаному коді цієї ночі.