Імунна система Режиму

Дзижчання роторних стволів злилося в один суцільний, нестерпний виск. Чотири спарені автоматичні гармати, що висунулися з прихованих ніш у стінах серверної, були готові перетворити їх на кривавий туман. Залишалися мілісекунди до того, як перегріта плазма вирветься назовні.

— ЛЯГАЙ! — заревів Тарас, діючи швидше, ніж мозок Макса встиг обробити наказ.

Інженер не став кидатися на підлогу. Замість цього він підхопив із решітчастої підлоги важкий уламок металевого кріплення, який відірвався, коли він бив по силовому щиту Архітектора. Тарас не цілився в гармати — їхня броня витримала б і танковий снаряд. Він цілився в стелю. Туди, де над гарматами зміїлася товста, вкрита інеєм магістраль охолодження.

Шматок металу зі страшною силою врізався у вентиль труби.

Чавунний сплав не витримав кінетичного удару. Труба луснула, і звідти під колосальним тиском вирвався струмінь рідкого азоту. Температура мінус сто дев'яносто шість градусів миттєво зустрілася з розпеченим повітрям серверної кімнати. Пролунав оглушливий бахкіт, і весь правий фланг залу накрило густою, непроглядною хмарою білої, крижаної пари.

Автоматичні гармати відкрили вогонь, але їхні оптичні та теплові сенсори миттєво осліпли в епіцентрі термального шоку. Плазмові черги безладно прошили простір, розплавивши підлогу там, де герої стояли секунду тому.

Тарас ухопив Макса та Оксану за коміри і ривком затягнув їх за масивний, двометровий цоколь однієї з радіоламп-гігантів. Соломія пірнула слідом, дивом уникнувши плазмового згустку, який обпалив їй край куртки.

У цей самий момент Головний Архітектор, стоячи під захистом свого мерехтливого кінетичного щита, з холодною, нелюдською байдужістю опустив руку на червоний рубильник головної консолі. Рубильник детонації термобаричних зарядів під площею Незалежності.

Клац.

Макс заплющив очі, уявляючи, як зараз нагорі, там, де його друзі святкують свободу, розверзається вогняне пекло. Він чекав на нищівну вібрацію, на гуркіт вибуху, який пройде крізь товщу землі.

Але настала тиша. Точніше, тиші не було — гудів Мейнфрейм, сичала пробита труба з азотом, але вибуху не сталося.

Замість цього на всіх величезних зелених моніторах ЕЛТ над консоллю Архітектора спалахнув один і той самий напис, що блимав з тривожною частотою:

[ПОМИЛКА СИНХРОНІЗАЦІЇ. ОПЕРАЦІЯ ЗАТРИМАНА] 

[БУФЕР ОБМІНУ: ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ] 

[ОБРОБКА АНОМАЛЬНОГО ПАКЕТА...]

Оксана, яка сиділа на підлозі, притискаючи до грудей Максів смартфон, раптом істерично, переривчасто розсміялася. Вона дивилася на екран телефону, де її перервана сесія все ще показувала статус розгортання коду.

— Він не зміг! — крикнула вона, і в її голосі змішалися сльози та хакерський тріумф. — Він не зміг активувати детонатор!

— Що ти зробила? — Соломія недовірливо визирнула з-за укриття.

— Мій Docker-контейнер... ШІ Архітектора заблокував його виконання, бо не впізнав синтаксис. Але він не зміг його видалити! Контейнер "важить" майже гігабайт, і він запакований у сучасний криптографічний архів. Ця стара радянська нейромережа не може його просто "викинути". Вона, як тупий бюрократ, намагається його прочитати, проаналізувати і класифікувати! Мій контейнер просто забив їм оперативну пам'ять! Усі зовнішні команди, включаючи детонацію площі та інверсію Купола, поставлені в чергу!

Обличчя Архітектора, яке завжди нагадувало ідеальну воскову маску, вперше спотворилося. Це не був гнів у людському розумінні — це була системна помилка, збій у матриці його ідеального світу. Кабель на його потилиці запульсував небезпечним, багряним світлом.

— Ваша примітивна диверсія лише відтягує неминуче, — пролунав його посилений динаміками голос, що розрізав гул серверної. Він почав швидко набирати команди на своїй клавіатурі. — "Держплан-Омега" ізолює пошкоджені сектори пам'яті. Очищення буфера займе не більше трьох хвилин. А після цього... ваші друзі нагорі згорять.

Оксана зблідла. Тріумф тривав рівно десять секунд. — Він має рацію. Система адаптується. ШІ обрізає канали зв'язку з моїм файлом. Мені потрібен доступ! Якщо я не змушу контейнер розпакуватися зсередини, він просто помістить його в карантин і видалить!

Вона озирнулася. Сховатися за цоколем радіолампи було добрим рішенням для захисту від плазми, але це був глухий кут.

— Той перший сервісний порт заблоковано на апаратному рівні, — дівчина гарячково міркувала вголос, кусаючи губи. Її погляд ковзнув по неосяжному, індустріальному простору серверної. — Але ця машина — гібрид. Вона не має єдиної шини даних. Тут повинні бути резервні термінали ручного вводу!

Тарас визирнув у густий туман рідкого азоту, який все ще стелився по підлозі, ховаючи їх від оптичних прицілів гармат. — Там, біля північної стіни! — він вказав гайковим ключем у сіре марево. — Я бачу ряд старих пультів. Схоже на стійки діагностики. Але до них метрів двадцять по відкритому простору.

— Я прикрию. Візуального контакту в них зараз немає, орієнтуються на тепло, — Тарас зняв свій брудний, просочений потом халат. — Максе, бери її і біжіть до пультів. Я відтягну їхні тепловізори на себе. Давай!

Тарас жбурнув свій розігрітий теплом тіла халат далеко вбік, у туман, і одночасно з розмаху вдарив ключем по найближчій металевій стійці, створюючи неймовірний гуркіт.