Політ сліпого птаха

Голос Головного Архітектора, що розривав динаміки загальноміською тривогою, подарував їм рівно одну секунду. Для Слідчого КДБ, чий мозок був наполовину замінений кібернетичними імплантами, ця мілісекунда відволікання на протокол "Омега" стала фатальною. Але не для людей, які виросли в хаосі і звикли діяти на інстинктах.

Соломія не стала чекати. Її рука, що стискала важкий гайковий ключ — єдину зброю, яку вони мали, — злетіла вгору. Дівчина вклала в цей кидок усю свою ненависть до Режиму, всю лють за зруйноване життя і біль за те, що вони зробили з Оксаною.

Шматок литої сталі зі свистом розрізав повітря і з моторошним хрускотом врізався прямо в срібну напівмаску Слідчого, туди, де світився червоний візор.

Слідчий похитнувся. Плазмовий пістолет у його руці смикнувся, випустивши сліпучий згусток енергії в стелю ангара, обсипавши їх дощем з розплавленого пластику та іскор.

Цього було достатньо. Тарас, ревучи, мов поранений ведмідь, кинувся вперед. Він з розмаху вгатив своїм масивним плечем у груди гебіста, збиваючи його з ніг. Вони вдвох покотилися по ідеально чистій підлозі гаража. Тарас перехопив руку Слідчого зі зброєю і з хрускотом викрутив її. Плазмовий пістолет відлетів кудись під шасі сусіднього фургона.

— Максе! В машину! Живо! — закричав інженер, притискаючи коліном горло Слідчого, який намагався дістати щось із-за пазухи свого шкіряного плаща.

Макс стояв, дивлячись на розбиті залишки ультрабука Оксани, що валялися на бетоні. Його мозок відмовлявся приймати реальність. Вона жива. Вона втекла. Але вона сама, десь у темних трубах під цим жахливим містом, без зв'язку, без захисту, в той час як КДБ починає тотальну зачистку.

— Максе, бляха-муха, рухайся!!! — Соломія схопила його за комір куртки і з силою штовхнула до чорного, лакованого боку службового ВАЗ-2107М.

Вона рвонула ручку задніх дверцят і буквально заштовхнула хлопця в салон, пропахлий дорогою шкірою та озоном. Тарас, побачивши, що підлітки в машині, з усієї сили вдарив Слідчого кулаком у залишки розбитого візора. Гебіст обм'як. Інженер миттю зірвався на ноги, підлетів до водійських дверцят і впав у глибоке шкіряне крісло.

Салон "Жигулів" елітної модифікації нагадував кабіну зорельота, яку з якоїсь причини оббили радянським пластиком "під дерево". На панелі приладів блимали десятки червоних індикаторів, а замість замка запалювання світився сканер ДНК.

— Тільки не кажи, що нам потрібен його палець, — прохрипіла Соломія з заднього сидіння. За межами ангара почулося виття сирен. "Гончаки" вже збігалися до шлюзу.

— Я збирав такі корита. Вони всі зроблені з одного лайна! — Тарас навіть не став дивитися на сканер. Він нахилився, схопив пластиковий кожух рульової колонки і з диким тріском вирвав його з кріплень.

Назовні вивалився товстий жмут дротів, що світилися оптоволокном. Тарас безпомилково вихопив два товстих кабелі — синій і жовтий. Він перекусив їх зубами, сплюнув шматки ізоляції і різко скрутив оголені мідні жили разом.

Салон машини наповнився низькочастотним, утробним гудінням. Реактор холодного синтезу в багажнику прокинувся. Чотири масивні магнітні котушки під крилами машини завили, наповнюючи простір статичною електрикою.

Чорний ВАЗ-2107М здригнувся і плавно відірвався від підлоги на півметра.

— Пристебніться! Або просто моліться! — гаркнув Тарас. Він вхопився за кермо і до упору втиснув педаль тяги.

"Летюча Цеглина" не поїхала — вона вистрілила. Дві тонни броньованого металу з вереском магнітних завихрень рвонули з місця. Машина пронеслася ангаром, збивши дзеркалом якогось технічного дрона, і на повній швидкості врізалася в масивні ролетні ворота виїзду. Броньовані жалюзі вибухнули назовні, розлітаючись шматками металу. "Жигулі" вирвалися з підземель Сектору ТР і злетіли в нічне небо Сум.

Макса втиснуло в сидіння. Він подивився у вікно, і перед ним розгорнулася моторошна панорама тоталітарного майбутнього. Місто виглядало як ідеально спроєктована в'язниця. Внизу простягалися монолітні квартали бетонних багатоповерхівок. Вулиці освітлювалися криваво-червоними ліхтарями. Над дахами, розрізаючи гірчично-жовтий смог, височіли гігантські голограми Вождя. А далеко на горизонті, там, де небо мало б переходити в зірки, ледь помітно мерехтіла гігантська гексагональна сітка Купола.

— Тримайтеся! У нас хвіст! — крикнув Тарас, різко вивертаючи кермо.

Машина накренилася на дев'яносто градусів, пролітаючи у вузьку ущелину між двома адміністративними хмарочосами. Макс подивився в заднє скло.

За ними, залишаючи в смогу сині інверсійні сліди, мчали три бойові глісери "Гончаків". Вони були набагато маневреніші за квадратний службовий ВАЗ.

Пролунав тріск. Салон машини освітився сліпучим спалахом, і машину сильно труснуло. — Вони відкрили вогонь! — закричала Соломія.

Плазмовий розряд влучив у задній бампер. Свинцевий захист витримав, але в салоні запахло паленою фарбою.

— Не на того напали, щенята! Вони думають, що аеродинаміка цегли — це мінус. Але цегла падає швидше! — Тарас різко вимкнув живлення задніх магнітних котушок.

Ніс "Жигулів" задерся вгору, а важкий зад провалився вниз. Машина ввійшла в некероване, прямовисне падіння, каменем летячи прямо на дахи житлового кварталу. Один із глісерів, не очікуючи такого маневру, пронісся прямо над ними і врізався в рекламну голограму Міськкому, розсипавшись снопом іскор.