Тераріум для ідеальних

Перегріта плазма з ревом розірвала повітря саме в ту мить, коли масивні засуви гермодверей із гучним пневматичним шипінням роз'їхалися в боки.

— Усередину! Живо! — заревів Тарас, хапаючи Макса за комір куртки і буквально жбурляючи його у вузьку щілину між стулками.

Слідом за ним, згрупувавшись, мов кішка, пірнула Соломія. Оксана ледь встигла відсмикнути руки від розбитого замка, коли потік сліпучо-червоного вогню з роторної гармати Першого Секретаря вдарив у бетонну стіну там, де вона стояла частку секунди тому. Бетон миттєво закипів, розбризкуючи розпечені краплі.

Тарас заскочив останнім. Він з розмаху вдарив кулаком по масивній червоній кнопці "ЕКСТРЕНЕ БЛОКУВАННЯ" на внутрішній панелі. Багатонні свинцеві двері здригнулися і почали невідворотно сходитися. Крізь щілину, що швидко зменшувалася, Макс побачив металеву маску Секретаря з палаючими червоними лінзами. Кіборг не біг — він ішов невідворотно, мов танк, безперервно поливаючи їх плазмою.

Один із розрядів черкнув по краю дверей, оплавивши край свинцевої плити так, ніби це був віск. А потім стулки з глухим, монументальним ударом зійшлися. Замки клацнули, герметизуючи приміщення. Звуки бою, рев гармат і крики Безпеки миттєво відрізало, наче хтось вимкнув звук у телевізорі.

У камері Хроно-Ядра панувала абсолютна, стерильна тиша, яку порушувало лише низькочастотне, пульсуюче гудіння.

Усі четверо важко осіли на холодну металеву підлогу, хапаючи ротом повітря. Макс відчував, як у нього трусяться руки. Пахло розпеченим металом і... чимось свіжим. Ніби після грози.

— Пронесло... — видихнув хлопець, витираючи піт із чола чорним від мазуту рукавом. — Це був такий спідран, що я ледь не зловив інфаркт. Ще б секунда, і цей термінатор зробив би з нас шашлик по-комсомольськи.

— Це двері бункерного типу класу А. Вони витримують пряме влучання тактичного ядерного заряду. Його плазморізи їх не візьмуть, — Тарас важко підвівся, розминаючи забиту спину. Його погляд метнувся по приміщенню. — Принаймні, швидко не візьмуть.

Оксана підвелася на ноги, не звертаючи уваги на здерті до крові коліна, і обернулася.

Камера Хроно-Ядра вражала. Це була величезна сфера, обшита дзеркальними панелями, які нескінченно відбивали світло. А в самому центрі цього залу, підтримуване масивними магнітними кільцями, висіло Воно.

Хроно-Ядро виглядало як мініатюрна зірка, ув'язнена в сталевий корсет. Воно пульсувало сліпучо-блакитним, крижаним світлом. Навколо нього в повітрі літали якісь фрактальні уламки — шматки замороженого часу, що нагадували бите скло, яке обертається в невагомості. Від Ядра розходилися товсті кабелі, товщиною з людський тулуб, покриті товстим шаром інею. Температура в залі була відчутно нижчою, ніж у колекторі, від дихання йшла пара.

— Оце так бандура... — прошепотів Тарас, підходячи ближче, але зупиняючись за межею жовтої попереджувальної лінії. — Скільки ж тераватів ця штука жере? Вона викривляє гравітацію. Я відчуваю, як у мене пломби в зубах ниють.

— Це джерело Помилки 20:55, — Соломія стояла нерухомо, її блакитні очі заворожено відбивали світло Ядра. — Саме воно пробило діру в ваш час. І воно ж руйнує Суми.

— Значить, зараз ми її вимкнемо. Де тут панель управління? — Оксана рішуче попрямувала до масивного пульта, що півкільцем огинав центральну платформу.

Це була єдина консоль у приміщенні. Ніякого мережевого підключення до зовнішнього "Чебурнету-55". Абсолютно ізольована система. Кілька десятків тумблерів, механічних важелів і три монохромні монітори.

Оксана сіла в крісло оператора і поклала руки на клавіатуру. — Фізична ізоляція — це чудово. Це означає, що Архітектор не може віддалено заблокувати мені доступ. А якщо консоль працює на старій архітектурі, то там по-любому є інженерні бекдори, які ніхто не підчистив.

Вона швидко викликала термінал. Її пальці звично забігали по клавішах. — Так, операційна система — модифікований Unix-подібний дистрибутив. Дуже старий. Рівень ядра — 1999 рік. Вони реально зліпили машину часу з гівна, палок і радянського металобрухту. Вводжу стандартний пароль суперкористувача для тестових збірок... root, пароль admin.

Екран моргнув. З'явився напис: "ДОСТУП ДОЗВОЛЕНО".

Макс нервово розсміявся. — Серйозно? Пароль admin на машині часу, яка розриває всесвіт?! Який крінж. Ваші предки були тими ще геніями кібербезпеки.

— Тоталітарні системи не думають про безпеку від своїх, — похмуро озвалася Соломія, підходячи до Оксани. — Вони думають лише про зовнішнього ворога. А сюди міг увійти лише Перший Секретар. Навіщо йому складний пароль?

— Шукаю протоколи деактивації або реверсу, — Оксана швидко проглядала директорії. — Мені треба знайти алгоритм закриття просторового розриву, щоб відправити нас назад і зупинити руйнування міста. Так... папка "Хроно-Синтез"... Логи... А це що?

Її пальці завмерли над клавіатурою. На екрані з'явилася директорія, яка була прихована навіть від стандартного списку системних файлів. Вона мала найвищий пріоритет у системі, вищий навіть за саме управління Ядром.

Директорія називалася: "/Проєкт_Ізоляція/Істинна_Топологія".

— Проєкт Ізоляція? — насупився Тарас. — Це ще що за трясця? Якийсь резервний план?