Костилі Держплану

Будівля колишньої Сумської міської ради на майдані Незалежності змінилася до невпізнання. Тепер це був монументальний зикурат із чорного бетону та тонованого скла, що нависав над центром міста, немов гігантський надгробок вільному ринку. Над масивним порталом входу, між двома колонами у формі мікросхем, світився напис: "Держплан Регіону. Точність. Стабільність. Контроль."

Оксана стояла перед скляними дверима, відчуваючи, як холодний піт стікає по спині під грубою тканиною форменої куртки. Її фейковий статус "переселенки з НДІ-7" спрацював і тут. Вранці, після того як вони з Тарасом розділилися, на її комунікатор прийшло офіційне повідомлення про "перерозподіл трудових ресурсів". Її, як спеціаліста з баз даних неіснуючого інституту, кинули в саме серце тоталітарної економіки майбутнього.

Вона глибоко вдихнула повітря, яке пахло озоном і якимось різким дезінфектором, і зробила крок усередину.

Атмосфера Держплану приголомшувала своєю гнітючою стерильністю. Величезний хол був заповнений сотнями клерків у сірих костюмах. Вони сиділи за довгими рядами металевих столів, мовчки вдивляючись у монохромні зелені екрани. Чувся лише безперервний, ритмічний стукіт клавіатур — наче йшов механічний дощ. Під стелею з шипінням літали капсули пневмопошти, розносячи перфокарти і якісь фізичні носії між відділами.

Оксану зустрів Головний Наглядач Даних — високий, худий чоловік із блідим, безкровним обличчям і портом прямого підключення, імплантованим прямо в скроню. Його звали товариш Зиновій.

— Ваші показники з НДІ-7 вражають, хоч сам інститут і виявився... ідеологічно нестабільним, — проскрипів Зиновій, ведучи її лабіринтами коридорів на шістнадцятий поверх. — Вас призначено до Сектору Оптимізації Макроекономічного Балансу. Наша гордість. Єдина Аналітична Нейро-Система Регіону. Вона враховує все: від кількості цвяхів, необхідних заводу Фрунзе, до грамів синтетичного білка в пайку кожного громадянина. Вона — ідеальна. Непробивна. Створена генієм Режиму.

— Звучить... монументально, — обережно підтакнула Оксана, ховаючи іронічну посмішку.

— Ваше завдання — моніторинг стабільності Ядра. Відхилення навіть на соту частку відсотка розцінюється як економічний саботаж. Сподіваюся, ви розумієте міру відповідальності. Помилка тут коштує життя. Фізично.

Він завів її до просторої зали, де стояли кілька масивних терміналів, що нагадували пульти управління атомною електростанцією. У центрі зали за склом гули велетенські серверні шафи, обплутані товстими кабелями охолодження.

Зиновій вказав їй на робоче місце — важке шкіряне крісло і термінал із трьома екранами. — Приступайте, товаришко. І пам'ятайте: Система бачить усе.

Коли Наглядач вийшов, Оксана сіла в крісло. Її пальці звично лягли на клавіатуру, яка виявилася напрочуд зручною, незважаючи на архаїчний вигляд. Вона ввела свій тимчасовий ідентифікатор. Екрани спалахнули, показуючи красиві, футуристичні графіки, голографічні діаграми потоків ресурсів і відсотки виконання "П'ятирічки". Усе блимало, крутилося і виглядало як місток зорельота з фантастичного фільму.

Але Оксану, як і будь-якого досвідченого сисадміна, ніколи не цікавив фронтенд. Їй потрібен був бекенд. Їй потрібна була консоль.

Вона швидко знайшла в кутку екрана іконку службового доступу, обійшла примітивну перевірку пароля (він був зашитий у коді сторінки відкритим текстом, що змусило її ледь не розреготатися) і викликала командний рядок.

Чорний екран. Білий шрифт. Рідна стихія.

Оксана запустила моніторинг ресурсів. І в цей момент її щелепа повільно поповзла вниз.

— Та ви знущаєтесь... — прошепотіла вона, прикипівши поглядом до екрана. — Це ж просто неможливо...

Легендарна, "непробивна" і "ідеальна" Єдина Аналітична Нейро-Система виявилася гігантським, роздутим, жахливо зліпленим франкенштейном.

Вона побачила архітектуру. Це була не квантова нейромережа. Це був старезний, замучений кластер на базі якогось архаїчного дистрибутива Ubuntu. А в центрі всього цього, наче павук-інвалід, сиділа гігантська база даних MySQL.

— Боже мій, вони крутять економіку мільйонного регіону на легасі-коді з нульових, — Оксана відчула гострий напад професійного болю.

Вона занурилася глибше, відкривши логи вебсервера. Nginx захлинався від помилок, намагаючись балансувати навантаження, тому що конфігурація була написана так, ніби її складав п'яний студент. Але справжній жах чекав на неї у самій базі.

Оксана відкрила один із головних файлів обробки даних, що відповідав за розподіл продовольства. Код був написаний на древньому PHP.

— Вони досі юзають старі mysql_ функції? Серйозно?! Жодного PDO, жодних підготовлених запитів! Це ж діра в безпеці розміром із Сумську область! — вона схопилася за голову. — І що це за кодування?

База даних повертала якусь неймовірну кашу із символів. Замість кирилиці на екран сипалися знаки питання, квадратики та умляути.

— Кодування cp1251... У двотисячі п'ятдесят п'ятому році, — Оксана істерично хмикнула, прикриваючи рот рукою, щоб не привернути увагу сусідніх клерків. — Вони перетворили місто на кіберпанк-концтабір, у них літають патрульні дрони, але вони так і не змогли мігрувати свої бази на UTF-8! Весь їхній хвалений штучний інтелект щодня витрачає 80% обчислювальних потужностей просто на те, щоб конвертувати кирилицю з одного мертвого формату в інший, і все одно видає помилки!