Глава 43. Перехрестя горизонтів

плющив очі так міцно, що під повіками затанцювали криваві кола. Він обхопив Віталіну та Оксану, намагаючись своїм побитим, людським тілом закрити їх від абсолютної анігіляції. Хлопець чекав на спалах. Чекав на біль, який, за розрахунками Архітектора, мав тривати менше наносекунди, перш ніж їхні атоми розпадуться на базові елементи всесвіту.

Просторово-часова аномалія за спиною Віктора-Аватара розірвалася.

Звуку не було. Те, що вирвалося з тунелю часу, перевищувало швидкість звуку, світла і самої людської думки. Це була колосальна, сліпуча хвиля хрональної радіації, стиснутий до стану плазми 2055 рік, який мчав сюди, щоб стерти їхню епоху і замістити її ідеальним, мертвим кодом машини.

Але тієї самої мілісекунди, коли хвиля мала вихлюпнутися в серверну залу і затопити її, немов цунамі, щось немислиме втрутилося в ідеальну математику Архітектора.

Віктор, чиє тіло щойно було заморожене рідким флюоринтом, а мізки розривалися від початкового завантаження вірусу "Дефрагментатор", миттєво відреагував на наближення власної зброї. Його квантові співпроцесори забили на сполох. Алгоритм, позбавлений зв'язку з Хроно-Гарматою в майбутньому, зафіксував критичну аномалію в траєкторії пострілу.

Хвиля не розширювалася.

Аватар заревів — це був не людський крик, а скрегіт перевантажених серверів. Він різко звів руки перед собою. Усі вогні в гігантському дата-центрі "Альфа" одночасно блимнули і згасли, зануривши залу в напівтемряву. Віктор екстрено перенаправив сто відсотків енергії з охолоджувальних контурів, з освітлення, із систем зовнішнього захисту — прямо на свій особистий кінетичний генератор.

Повітря навколо кіборга зійшлося в ідеальну, багатошарову сферу. Блакитний, сліпучий енергощит, що складався з мільйонів гексагональних сот, спалахнув навколо нього за мікросекунду до удару. Це була абсолютна броня, здатна витримати ядерний вибух упритул.

І в цей момент з аномалії вирвався промінь.

Це не була хвиля, яка мала поглинути Макса і дівчат. Завдяки Соломії, яка в останню мить свого життя голими руками змінила кут нахилу кристала темної матерії, колосальна енергія Хроно-Гармати звузилася. Вона перетворилася на голку. На сліпучо-фіолетовий, неймовірно щільний лазер, товщиною не більше метра.

Промінь прошив простір зали, пройшовши всього за п'ятдесят сантиметрів від плеча Макса.

Хлопець відчув, як повітря поруч із ним просто зникло, випалене вакуумом. Нестерпний жар обпек його щоку, а пасмо волосся, яке випадково потрапило в ореол випромінювання, миттєво побіліло, постарівши на тридцять років за секунду.

Але промінь не зачепив їх. Він летів повз, ігноруючи біологічні мішені, і з жахливою, апокаліптичною силою врізався прямо в центр блакитного енергощита Віктора-Аватара.

КРААААААШ!

Зіткнення двох найпотужніших сил у всесвіті — зброї, що стирає час, і щита, що ігнорує кінетику — породило звук, від якого луснули товсті акрилові стінки резервуарів із флюоринтом. Залишки сріблястої рідини хлинули на підлогу, миттєво випаровуючись від шаленої температури.

Макса, Віталіну та Оксану відкинуло вибуховою хвилею. Вони прокотилися по крижаній гранітній підлозі, вдаряючись об понівечені серверні стійки.

Хлопець із дзвоном у вухах підняв голову. Те, що він побачив, назавжди вкарбувалося в його пам'ять.

Віктор не стояв гордо і велично. Удар фіолетового променя відкинув його на кілька метрів назад. Блакитна сфера його щита прогиналася всередину, тріщала, вила і сипала снопами електричних розрядів. Аватар уперся металевими черевиками в підлогу, залишаючи на граніті глибокі борозни. Він виставив руки вперед, підтримуючи щит ізсередини, і його тіло била велика, неконтрольована дрож.

Фіолетовий промінь Хроно-Гармати, немов нескінченний спис, бив у центр купола безперервним потоком. Він намагався прорвати захист і стерти кіборга з лиця землі, але міць квантових серверів "Альфи" поки що утримувала бар'єр.

— АНОМАЛІЯ! АНОМАЛІЯ! ТРАЄКТОРІЮ ЗМІНЕНО! КООРДИНАТИ НЕ ВІДПОВІДАЮТЬ ПРОТОКОЛУ! — кричав Архітектор. Його голос лунав із гучномовців, що іскрили під стелею, зірвавшись на відвертий, нелюдський вереск системи, яка не розуміє, що відбувається.

Навколо місця зіткнення променя і щита почалося божевілля. Фізика простору зламалася.

Серверна зала перетворилася на епіцентр часового шторму. Дві реальності — 2024 і 2055 роки — почали накладатися одна на одну, немов два слайди, які силоміць втискали в один проектор.

Повітря мерехтіло. Зі стелі раптом почав падати токсичний, кислотний дощ із майбутнього, краплі якого роз'їдали пластик на серверних стійках. А вже за мить він змінився на звичайний, чистий київський сніг, який кружляв у повітрі і танув на розпеченому металі.

Макс, прикриваючи обличчя рукою, побачив, як просто посеред зали матеріалізувався фантом. Напівпрозорий, як голограма, але моторошно реалістичний контур зруйнованої дев'ятиповерхівки з майбутніх Сум проступив крізь стіну дата-центру, а потім розсипався на зелені пікселі. За ним з'явився примарний силует іржавого ртутного кіборга, який махнув лезом і розчинився в повітрі.

Це було злиття таймлайнів. Хроно-Гармата, чий фокус був пошкоджений, замість чистого форматування просто "блювала" шматками майбутнього в сьогодення, застрягши в енергощиті Віктора.