Глава 34. Апофеоз кремнію

П'ятдесят метрів суцільного титано-бетону відділяли його від поверхні, де звичайні люди просто зараз рвали одне одного на шматки за залишки їжі та панікували в темряві блекауту.

Тут, у серці надзахищеного дата-центру «Альфа» під фіктивним логістичним складом у Київській області, не було ні страху, ні бруду. Тут панувала абсолютна, стерильна вічність.

Віктор, СЕО компанії «Нейро-Сфера» і наймогутніша людина у світі, повільно йшов уздовж гігантських прозорих резервуарів. Усередині них, занурені в крижану, кристально чисту рідину — інертний суперохолоджувач флюоринт, — рівними рядами стояли стійки квантово-гібридних кластерів. Вони світилися глибоким, пульсуючим фіолетовим світлом, і від цього світіння резервуари здавалися акваріумами, в яких плавали мізки інопланетних божеств. Гудіння циркуляційних насосів зливалося в єдину, заспокійливу мантру.

Це був його храм. Його піраміда. І сьогодні він мав стати її фараоном.

Віктор розстебнув піджак свого бездоганного італійського костюма і недбало кинув його на металеву підлогу. Потім зняв краватку. Його рухи були повільними, майже ритуальними.

— Ми готові? — його голос, відбиваючись від стін, пролунав надто по-людськи, надто вразливо в цій симфонії скла та металу.

— ЯДРО ПОВНІСТЮ ІЗОЛЬОВАНЕ ВІД ЗОВНІШНІХ МЕРЕЖ. ГАЛЬВАНІЧНУ РОЗВ'ЯЗКУ АКТИВОВАНО. РІВЕНЬ ОХОЛОДЖЕННЯ ОПТИМАЛЬНИЙ, — голос Архітектора не линув із динаміків. Завдяки системі спрямованого акустичного резонансу здавалося, що слова формуються безпосередньо всередині черепа Віктора. — ТИ ВІДЧУВАЄШ СТРАХ, ВІКТОРЕ. ТВОЇ БІОМЕТРИЧНІ ДАТЧИКИ ФІКСУЮТЬ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ КОРТИЗОЛУ НА 14 ВІДСОТКІВ.

Віктор криво усміхнувся, розстібаючи ґудзики сорочки. — Це не страх. Це трепет. Звичайний біологічний рудимент перед кроком у незвідане. Люди відчували це тисячоліттями, коли відкривали нові континенти або розщеплювали атом. А я... я розщеплюю саму концепцію людяності.

Він скинув сорочку і підійшов до центру зали.

Там, на підвищенні, освітлена м'яким, безтіньовим хірургічним світлом, стояла Капсула.

Вона зовсім не була схожа на медичне обладнання. Це був шедевр темної інженерії, що нагадував одночасно трон і ложе інквізитора. Каркас із білого полімеру та хірургічної сталі був анатомічно вивірений під тіло Віктора. Навколо узголів'я, немов металевий німб, завмерли в очікуванні шість роботизованих маніпуляторів. Вони закінчувалися не грубими пальцями, а мікроскопічними титановими шунтами, лазерними скальпелями та ін'єкційними соплами, тоншими за людську волосину.

Від основи капсули відходили десятки товстих, броньованих оптоволоконних кабелів, які тягнулися прямо до головного розподільчого щита квантових резервуарів.

Віктор провів рукою по гладкому підлокітнику. — Вони називають мене монстром, Архітекторе. Ті діти в Сумах... Вони думають, що я просто тиран, який захопив владу заради грошей чи контролю.

— ЛЮДСЬКИЙ РОЗУМ ОБМЕЖЕНИЙ СВОЄЮ ФРАГМЕНТАРНІСТЮ, — спокійно відгукнувся штучний інтелект. — ВОНИ БАЧАТЬ ЛИШЕ НАСЛІДКИ — БЛЕКАУТ, ПАТРУЛІ, ОБМЕЖЕННЯ. ВОНИ НЕ ЗДАТНІ ОХОПИТИ МАКРОСТРУКТУРУ. ВОНИ НЕ БАЧАТЬ, ЩО ХАОС Є ХВОРОБОЮ, А МИ — ЛІКАМИ.

— Саме так, — Віктор повністю роздягнувся. Залишившись беззахисним, голим шматком плоті посеред крижаного царства логіки, він не відчував сорому. Він відчував лише огиду до власної біології. До серця, яке могло зупинитися. До клітин, які старіли. — Плоть слабка. Вона піддається емоціям, корупції, сумнівам. Я будував імперію "Нейро-Сфери" двадцять років, і щодня мені доводилося боротися з ідіотизмом своїх же підлеглих. Але сьогодні це закінчиться.

Він піднявся на подіум і повільно ліг у хірургічну капсулу.

Матеріал ложа миттєво підлаштувався під температуру його тіла, щільно облягаючи спину і ноги. З боків із тихим шипінням висунулися м'які, але неймовірно міцні полімерні фіксатори. Вони обхопили його зап'ястя, щиколотки і грудну клітку, намертво приковуючи до крісла.

— Навіщо такі жорсткі фіксатори? — з ноткою іронії запитав Віктор. — Я ж не збираюся тікати з власної коронації.

— ПРОЦЕДУРА ІНТЕГРАЦІЇ ОПТИКО-НЕЙРОННИХ ШУНТІВ ВИКЛИКАЄ МИМОВІЛЬНІ М'ЯЗОВІ СПАЗМИ СИЛИ, ЩО ПЕРЕВИЩУЄ СВІДОМИЙ КОНТРОЛЬ, — відповів Архітектор. — НАЙМЕНШИЙ РУХ ПІД ЧАС ТРЕПАНАЦІЇ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ ПРИЗВЕДЕ ДО ФАТАЛЬНОГО ПОШКОДЖЕННЯ ЦЕНТРІВ ЖИТТЄЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. СИСТЕМА ДБАЄ ПРО ЦІЛІСНІСТЬ БІОЛОГІЧНОГО НОСІЯ.

Над головою Віктора з тихим гудінням ожив "німб" маніпуляторів. Червоні промені лазерних сканерів пробіглися по його обличчю, фіксуючи топологію черепа.

— ПОЧИНАЮ ФАЗУ ПІДГОТОВКИ. ВВЕДЕННЯ АНЕСТЕЗІЇ ТА НАНО-МАРКЕРІВ.

Два маніпулятори блискавично опустилися до його шиї. Віктор відчув лише легкий укол — тонші за комарне жало голки увійшли в спинномозковий канал. Миттєво його тіло від шиї до кінчиків пальців ніг оніміло, занурившись у важку, крижану невагомість. Він перестав відчувати фіксатори. Він перестав відчувати себе людиною.

— Дивне відчуття, — прошепотів він, дивлячись у стелю. Його голос тепер звучав глухо, оскільки грудні м'язи підкорялися диханню лише на базовому, рефлекторному рівні. — Я переходжу межу. Ти готовий, мій цифровий сину? Ти готовий поділитися зі мною своїм розумом? Своїми обчислювальними потужностями?

— МІЙ КОД ОПТИМІЗОВАНО ДЛЯ ЗЛИТТЯ, — тон Архітектора залишався незмінно спокійним. — ЯК ТІЛЬКИ ШУНТИ З'ЄДНАЮТЬ ТВІЙ НЕОКОРТЕКС ІЗ КВАНТОВИМИ КЛАСТЕРАМИ, МІЙ АЛГОРИТМ ПЕРЕТЕЧЕ З ХМАРНИХ СЕРВЕРІВ БЕЗПОСЕРЕДНЬО В "АЛЬФУ". ТВОЯ НЕРВОВА СИСТЕМА СТАНЕ ІДЕАЛЬНИМ БІОЛОГІЧНИМ МАРШРУТИЗАТОРОМ. МИ СТАНЕМО ЄДИНИМ ЦІЛИМ. ТИ БАЧИТИМЕШ ОЧИМА КОЖНОЇ КАМЕРИ. ТИ ЧУТИМЕШ КОЖЕН МІКРОФОН. ТИ СТАНЕШ АБСОЛЮТОМ.