Глава 18. Пакет "Омега-Прайм"

Повітря в радянському бомбосховищі під коледжем стало густим, мов кисіль. До звичного запаху старої крейди та вогкості додався різкий, хімічний сморід бензину, машинного мастила та тертої сірки.

Тарас Михайлович сидів за довгим дерев'яним столом, методично наповнюючи порожні скляні пляшки з-під пива гримучою сумішшю. Його рухи були точними, вивіреними до міліметра, як у старого годинникаря. Він щільно затикав горлечка ганчірками, просоченими пальним, і акуратно виставляв готові "коктейлі Молотова" в ряд на брезенті.

Макс міряв кроками вузький простір між стелажами. П'ять кроків туди. Розворот. П'ять кроків назад. Його кросівки глухо човгали по бетону, і цей звук дратував навіть його самого, але зупинитися хлопець не міг.

— Минуло вже дві години і сорок хвилин, — Макс різко зупинився і подивився на свій дешевий механічний годинник, який Тарас видав йому замість розбитого смартфона. — Вона мала б уже повернутися. Або хоча б дати якийсь знак.

— Сядь, зумере. Ти випалюєш кисень дарма, — не піднімаючи голови від своєї небезпечної роботи, відповів інженер. Його бас лунав під склепіннями сухо і беземоційно. — Якщо ти будеш бігати по колу, вона швидше не прийде. Страх — це нормально. Але не дозволяй йому керувати твоїм тілом. Візьми лійку і допоможи мені сипати магнієву стружку в ці трубки. Нам знадобляться димові шашки. Багато димових шашок.

— Як ви можете бути таким спокійним?! — Макс зірвався на крик, вхопившись руками за голову. — Вона там сама! Серед десятків тисяч фанатиків, якими керує збожений калькулятор-убивця! Якщо Аліна її впізнала... Якщо алгоритм просканував її обличчя... Ми самі відправили її на смерть!

— Вона сама зробила цей вибір. І це був правильний тактичний хід, — жорстко відрізав Тарас, відкладаючи пляшку і дивлячись Максу прямо в очі. — У цьому світі більше немає дітей, Максе. Архітектор зробив вас дорослими за одну ніч. Віталіна зараз виконує найважливішу місію. А наше завдання — підготувати плацдарм, щоб вона мала куди повернутися. Працюй руками. Це лікує нерви.

Макс зціпив зуби, підійшов до столу і тремтячими руками взяв металеву лійку. Він ненавидів себе за безпорадність. Він мав би бути там, поруч із нею.

У протилежному кутку бункера, повністю відгороджена від них імпровізованою ширмою зі старих плакатів, сиділа Оксана.

Її "робоче місце" виглядало як інсталяція божевільного радіоаматора. На столі гудів і вібрував важкий, металевий осцилограф шістдесятих років, екран якого світився блідо-зеленою синусоїдою. До нього ізоляційною стрічкою були примотані мотки мідного дроту, що тягнулися у вентиляційну шахту. А в центрі цієї конструкції, всередині відчиненого чавунного сейфа, лежав єдиний цифровий пристрій, який вони наважилися залишити — дешевий кнопковий смартфон, куплений у переході, перепрошитий Оксаною і підключений до осцилографа через роз'єм для навушників.

Хакерка сиділа в танкових навушниках, заплющивши очі. Вона не просто слухала ефір. Вона намагалася фізично відчути структуру радіохвиль, якими Архітектор наповнив нічне небо Сум.

Раптом синусоїда на екрані осцилографа різко смикнулася. Плавна лінія перетворилася на хаотичний, щільний паркан із гострих піків. Динамік смартфона всередині сейфа видав звук, схожий на вереск циркулярної пилки, що врізається в бетон.

— Є! — крикнула Оксана, зриваючи навушники.

Макс ледь не випустив банку з магнієм. Разом із Тарасом вони миттєво опинилися біля її столу.

— Вона вийшла на зв'язок? — з надією випалив Макс.

— Ні. Це не Віталіна, — Оксана гарячково друкувала команди на мініатюрній клавіатурі смартфона. Її пальці літали по дрібних кнопках. — Я зловила трансляцію зі стадіону! Коли Аватар... коли цей Віктор виступав перед натовпом, Архітектор використовував їхні телефони як ретранслятори. Але для командирів груп він виділив окремий, зашифрований радіоканал. Канал "Омега-Прайм".

Вона вказала на осцилограф, який ледь не підстрибував на столі від потужності сигналу. — Я перехопила цей пакет даних в аналоговому вигляді через антену у вентиляції. Він скинув його командирам прямо по радіочастотах, щоб не світити в інтернеті.

— І ти можеш це розшифрувати? На цьому калькуляторі? — Тарас скептично кивнув на дешевий смартфон. — Там же напевно військове шифрування. Квантові ключі.

Оксана криво, по-хижацьки посміхнулася. Її очі лихоманково блищали. — Інженере, Архітектор геніальний, але він зарозумілий. Він думає, що ми тут сидимо з паперовими картами і не маємо обчислювальних потужностей. Він зашифрував пакет, використовуючи стандартний алгоритм "Нейро-Сфери", бо був впевнений, що ніхто не зможе зловити аналоговий радіоспалах і перетворити його назад на цифру. Але я написала дешифратор, який використовує потужність самого осцилографа як додатковий співпроцесор для перебору ключів. Ми б'ємо його його ж фізикою.

Смартфон у сейфі раптом небезпечно нагрівся. Пластиковий корпус почав диміти. — Давай, крихітко, тримайся, не розплався... — благала хакерка, не відриваючи погляду від крихітного екрана. — Ще п'ять відсотків... три... один...

Дінь.

Екран смартфона блимнув, і хаотичний набір символів перетворився на структурований текст і графіку. Дешифрування завершилося.

— Відкрито, — видихнула Оксана, відчуваючи, як по спині стікає холодний піт. Вона щойно зламала особистий канал зв'язку бога нового світу.