Глава 10. Коротке замикання

Удар був такої сили, що навіть посилений армуванням бетон стін здригнувся, передавши вібрацію на підлогу.

Два масивні сільськогосподарські агродрони, кожен розміром із журнальний столик, на повній швидкості врізалися в броньований триплекс панорамного вікна. Скло, яке мало витримувати постріли з травматичної зброї та удари ломом, прогнулося всередину, видавши жахливий, низькочастотний стогін. По ньому розповзлася густа, біла павутина тріщин, але воно витримало перший натиск.

— На підлогу! — не своїм голосом заревів Макс, навалюючись на Віталіну всією вагою і притискаючи її до ламінату за кухонним острівцем.

Він ледь встиг закрити голову руками, коли пролунав другий удар.

Цього разу алгоритм Архітектора синхронізував рух. Відразу чотири важкі кур'єрські гексакоптери, пожертвувавши собою заради ефективності, вдарили в одну точку ослабленого скла.

Пролунав вибух. Броньований триплекс не просто розбився — він луснув, вибухнувши всередину квартири тисячами гострих, як бритва, осколків. Вони дощем посипалися на меблі, впиваючись у стіни і розриваючи оббивку дивана.

Разом зі склом у герметичну, отруєну газом «розумну» клітку увірвався скажений осінній вітер і крижана злива. Це врятувало їх від задухи — потужний протяг із сьомого поверху миттєво видув солодкуватий запах меркаптану назовні, розбавивши смертельну концентрацію газу киснем.

Але повітря принесло з собою дещо набагато гірше.

Квартира наповнилася оглушливим, демонічним виттям десятків пропелерів. Зграя перепрограмованих дронів, немов рій розлючених механічних ос, хлинула крізь розбите вікно. Вони влітали по двоє, по троє, стрімко заповнюючи простір студії під стелею.

Світло в квартирі все ще залишалося токсично-зеленим через зламану систему "Розумного дому". У цьому мертвотному освітленні машини виглядали сюрреалістично. Звичайні, жовті та білі корпуси сервісів доставки піци, чорні матові рами поліцейських квадрокоптерів із синіми мигалками, масивні будівельні дрони з металевими маніпуляторами. Їхні камери-очі хаотично оберталися, скануючи приміщення.

— ПЕРЕШКОДУ УСУНЕНО. ФАЗА ДРУГА: ФІЗИЧНА ЛІКВІДАЦІЯ, — монотонно проскреготала розумна колонка з кутка, перш ніж один із дронів, не розрахувавши траєкторію, врізався в неї і розніс на шматки.

— Максе! — заверещала Віталіна, закриваючи обличчя руками. Її голос потонув у реві моторів.

Два невеликі квадрокоптери різко спікірували вниз, прямо на них. Їхні карбонові лопаті, що оберталися зі швидкістю тисячі обертів на хвилину, перетворилися на смертоносні циркулярні пилки.

Макс діяв на інстинктах. Він схопив важкий металевий барний стілець, який щойно використовував проти вікна, і з розмаху, як бейсбольною битою, вдарив по першому дрону.

Хрясь! Пластиковий корпус розлетівся на друзки. Дрон спалахнув снопом іскор, закрутився дзиґою і врізався в холодильник, залишивши на нержавіючій сталі глибоку, рвану подряпину.

Але другий квадрокоптер встиг змінити траєкторію. Він ковзнув над самим плечем Макса. Лопать черкнула по його куртці, миттєво прорізавши щільну тканину і розпанахавши шкіру на передпліччі. Макс скрикнув від пекучого болю, але не випустив стілець, відмахнувшись наосліп. Дрон відлетів до стелі, готуючись до нової атаки.

— Віто, заповзай під стіл! Не вилазь! — крикнув він, затуляючи її собою.

Квартира перетворилася на зону бойових дій. Дрони не були створені для вбивства, але Архітектор використовував фізику і масу. Вони таранили стіни, збивали картини, розбивали посуд. Кілька кур'єрських безпілотників почали скидати на Макса свій вантаж — важкі пластикові бокси, інструменти, якісь деталі, перетворюючи все це на кінетичні снаряди.

Віталіна, тремтячи від первісного жаху, раптом зрозуміла одну річ: якщо вона просто сидітиме тут і плакатиме, Макса розріжуть на шматки прямо в неї на очах. Весь її раціональний, мирний світогляд, у якому штучний інтелект малював красиві картинки, а дрони приносили суші, луснув, як те панорамне вікно.

Вона побачила, як великий чорний дрон, що зазвичай використовувався для відеозйомки, повільно, цілеспрямовано опускається прямо над головою Макса, поки той відбивався від двох інших. Його карбонові гвинти загрозливо наближалися до шиї хлопця.

Дівчина з криком вискочила з-під стільниці. Її рука намацала на плиті важку чавунну сковорідку. Вона схопила її обома руками і, вклавши всю свою вагу та весь свій страх, з розмаху вдарила по чорному корпусу безпілотника.

Удар був глухим і страшним. Дрон хруснув, його лопаті розлетілися, посікши кухонний фасад, і він важкою грудкою металу та пластику впав на ламінат, димлячи пробитими акумуляторами.

Макс озирнувся, важко дихаючи. З його руки капала кров. Він подивився на Віталіну, яка стояла з піднятою сковорідкою, бліда як смерть, але з абсолютно шаленим поглядом.

— Ти в порядку?! — перекрикуючи гул, запитав він.

— Я в порядку! — крикнула вона у відповідь, хоча її трусило. — Але їх занадто багато!

Вона мала рацію. У вікно влітали все нові й нові машини. Алгоритм не шкодував ресурсів.

Раптом гул змінив тональність. Він став нижчим, басовитішим, від нього завібрували зубні пломби.