Прощальний лист...

«Довго не знала, з чого почати, тому, я думаю, треба спочатку привітатися.

Добрий день, Артем Володимирович! Вже рік минув, і ти це читаєш, а я казала, казала, що у тебе все буде добре і ти скоро вийдеш з тієї лікарні. А ти все: «Долю не обманеш, вже занадто пізно», а виявляється, Долю можна обманути!

Я дуже тебе кохаю.

Безмежно.

Безнадійно.

Безповоротно.

Дякую тобі за кожну мить. За те, що навчив мене довіряти. За те, що поруч із тобою я вперше відчула себе не самотньою. За твої тихі погляди, за руки, які завжди знаходили мої, за той вечір, коли ми мовчали, а мені здавалося, що вперше за довгі роки світ став правильним.

Ти завжди рятував інших. Навіть тоді, коли самому була потрібна допомога.

Пам'ятаєш, ти розповідав мені про свою мрію? Про дітей, яких хотів оперувати. Я сподіваюся, ти вже перекваліфікувався і оперуєш діток. Що десь є дитина, яка усміхається своїм батькам лише тому, що одного дня на її шляху з'явився ти. Не зрадь цю мрію.

І, до речі, ти мені винен, ти винен мені тисячі врятованих дитячих життів. Я тут рахую.

Я багато думала про те, навіщо люди приходять у цей світ. Можливо, ми не завжди знаходимо відповідь. Але я знаю одне: усе добро, яке ми залишаємо після себе, продовжує жити в інших людях.

Моє завдання — врятувати одне життя, щоб ти міг рятувати тисячі!

Тільки уяви, я прийняла доленосне рішення, яке врятує життя багатьох.

Тому прошу тебе про одну річ.

Живи. Живи так, ніби кожен новий день — це шанс подарувати комусь ще один завтрашній ранок.

Смійся. Злися. Закохуйся. Помиляйся. Оперуй. Рятуй. Обіймай тих, хто поруч. Не бійся бути щасливим.

І, будь ласка... не живи з почуттям провини. Любов не повинна ставати тягарем. Вона має бути силою, яка допомагає йти вперед.

Дякую тобі за те, що одного разу ти змінив моє життя.

І якщо колись, через багато-багато років, ти усміхнешся, згадуючи мене, — цього буде достатньо.

Бо найбільшим доказом любові для мене завжди було не те, що про людину плачуть. А те, що завдяки їй продовжують жити.

Так багато хочу розповісти, і так мало часу, щоб це зробити, адже чим довше живу я, тим гірше тобі.

Я ніколи не проживу з вами все життя, Артем Володимирович, не буду поруч, не буду у вашому серці, АЛЕ я буду вашим серцем! Я не померла, я в кожному твоєму серцебитті.

Я ТОЧНО НЕ БУДУ В ТВОЄМУ СЕРЦІ, АЛЕ Я СТАНУ ТВОЇМ СЕРЦЕМ.

Кохаю тебе.

Назавжди твоя Вікторія.»

P.S. Я так і не навчилася носити з собою парасольку.

Я піднімаю очі, повні сліз, на її фото.

— Я кохаю тебе, Вікторія... Обіцяю... Я врятую їх усіх. Скільки вистачить життя. Для нас обох. Дякую... За життя. За любов. За нас.